Ансамбль “Криниця” зі складу Етнографічного хору “Гомін”
Академічний фольклорний ансамбль “Криниця” Етнографічного хору “Гомін” був заснований Леопольдом Ященком на початку 1985 року при Київському будинку вчених НАН України. Спершу він мав назву “Клуб шанувальників народної пісні”.
За задумом керівника, це мала бути співоча основа “Гомону”. Якщо до великого хору було потрапити легко, навіть не маючи значних навичок співу, то до “Криниці” приходили вже більш музично підготовлені люди – і тільки на персональне запрошення керівника.
Репетиції “Криниці” відбувалися один раз на тиждень, у середу; більшість учасників відвідували при цьому ще й репетиції “Гомону” в понеділок і четвер. Гарне уявлення про кількісний склад “Криниці” з-поміж великого хору дають наступні дві світлини, зроблені на різдвяному концерті в Будинку вчених 9 січня 1999 року. На першій “Криниця”, на другій – увесь хор “Гомін”.
Окрім репертуару “Гомону”, “Криниця” виконує й складніші твори − зокрема, народні та авторські пісні в обробках академічного характеру. За наступним посиланням можна переглянути
З записів ансамблю “Криниця”:
- Щедрівка господарю “Щедрий вечір, добрий вечір” (mp3): обробка Леопольда Ященка; заспівує Надія Зяблюк.
- Танго “Золотистий туман” (mp3): слова і музика Леопольда Ященка.
- Романс “Нічко цікавая” (mp3): слова Одарки Романової, мелодія народна, обробка Леопольда Ященка.
- Лірична пісня “Високо мій сусід плоти погородив”: мелодія народна, слова та обробка Леопольда Ященка; заспівують Іван Дебелюк і Станіслав Баханов.
Більше пісень і відео тут:
Інструментальний супровід до багатьох пісень “Криниці” надавав гурт музик – родина Вербовецьких, до яких у різний час долучалися з сопілками Леопольд Ященко, Людмила Іваннікова, Катерина Міщенко, Ярослава Пришедько, з академічною бандурою – Ольга Каспрук та Оксана Хомич, з гітарою – Роман Ельмес.
Світлини “Криниці” різних років:
У різний час з “Криницею” поруч із Леопольдом Ященком працювали хормейстери Ірина Джола, Вікторія Швець, Валентина Команчук, Антон Чесноков, Леся Потіцька. Це давало можливість розділитися, щоб повторити окремо чоловічі й жіночі партії та пісні.
З “Криницею” та в її складі в різний час співали солісти: Станіслав Баханов (тенор), Федір Бурневський (тенор), Наталя Година (альт І), Омелян Гулай (тенор), Іван Дебелюк (бас), Галина Довбецька (меццо-сопрано), Надія Зяблюк (сопрано), Олег Калиниченко (тенор), Тетяна Красюк (альт І), Валерій Левандовський (баритон), Володимир Мусієнко (тенор), Наталя Ставицька (альт І), Раїса Собко (альт ІІ), Раїса Стороженко (альт ІІ), Ніна Стрельнікова (сопрано), Святослав Стус (тенор), Віталій Фалєторов (тенор), Ярослав Ходорів (баритон), Ніна Шапошнікова (альт ІІ), Валерій Ясиновський (тенор), Леопольд Ященко (бас) та інші; якщо когось забули – просимо нагадати нам через сторінку Контакти.
Зі складу “Криниці”, в свою чергу, виокремилося тріо солістів “Лелія”: Ніна Стрельнікова, Тетяна Красюк і Раїса Собко, які співають окремо, виконуючи також частину “криничанського” репертуару – народні пісні в академічних обробках Леопольда Ященка для жіночого ансамблю.
З квітня 2016 року, відколи не стало Леопольда Івановича Ященка, ансамбль “Криниця” перейшов з Київського будинку вчених до Музею Івана Гончара. Нині ним керує Валентина Дмитрівна Команчук.
20 грудня 2014 (оновлено 07.07.2018) // Категорії: Репертуар: Криниця Теґи: Історія хору Гомін
СПОМИНИ ПРО ДРУГА (Леопольда Ященка) – Лю ПАРХОМЕНКО, 2018
Лю Пархоменко. Спомини про друга [Леопольда Ященка]. – Оригінальний текст автора.
Друг мій – Леопольд Ященко – неповторна творча особистість із генерації шестидесятників. Був різнобічно обдарованим, стихійним демократом, обстоював права людини, свободу слова. Серед радянського національно знівельованого соціуму не приховував гідності українця. Вирізнявся питомою цілісністю натури, високою порядністю, потребою правди та злагоди у стосунках.
Сферу його особливих зацікавлень становили сутнісні питання природи мистецтва і життєдіяльності суспільства. Мав виразну патріотичну громадянську позицію.
Ми були однокурсниками в Київській консерваторії (1950-1954 рр.), співробітниками в ІМФЕ АН УРСР (1958-1968 рр.), були друзями, солідарними в головних позиціях.
Режим був нещадний до неслухів (спогад про події 1968 року) – Леопольд Ященко, 1999
Леопольд Ященко. Режим був нещадний до неслухів [Спогад про події 1968 року] / До 30-річчя Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.104-105(88-109). – DJVU.
У квітні 2018 року минуло півстоліття від тієї вікопомної події – підписання Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомого ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”. Републікуємо сьогодні спогади одного з підписантів – Леопольда Ященка, написані ним двадцять років тому для журналу “Сучасність”.
Разом із Ященком листа підписали ще кілька учасників хору “Гомін”: етнограф Лідія Орел, інженер Ганна Даценко, біолог Андрій Путь, журналістка Маргарита Довгань – і художниця Алла Горська, яка невдовзі загинула від рук КДБістів. Кожен з них пройшов свій тернистий шлях. Згадаймо їх сьогодні – їхнє життя, працю і вболівання за Україну…
Отже, слово свідка і учасника тих подій – Леопольда Ященка.
Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні – квітень 1968
За публікацією: До 30-річчя листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.88-109. – DJVU.
Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомий ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”, був одним із найпомітніших актів протидії неосталінським тенденціям в СРСР та відновленню політичних репресій. Він викликав великий резонанс в Україні та у світі. До 30-річчя цієї події журнал “Сучасність” надрукував текст листа (свого часу опублікований у західній пресі) і спогади ряду підписантів, зокрема й Леопольда Ященка.
Після введення радянських військ до Чехословаччини у серпні 1968 року ЦК КПРС прийняв закрите рішення про посилення ідеолого-пропагандистської діяльності, у тому числі доручивши КДБ СРСР посилити роботу проти дисидентського руху. У Кремлі гору брали сталіністи.
Незадовго до цих подій, у квітні 1968 року було відправлено громадського листа на ім’я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних процесів. Лист було написано у стриманих формулюваннях, обережно та толерантно. У ньому зверталась увага на відхід від рішень ХХ з’їзду КПРС, порушення соціалістичної законності.
Леопольд Ященко: штрихи до портрета – Лідія ОРЕЛ, 2018
2 червня 2018 року минає 90 років з дня народження Леопольда Івановича Ященка [1928–2016], музиканта-фольклориста, композитора, диригента, поета, кандидата мистецтвознавства, члена Спілки композиторів України, лауреата премії ім. П.Чубинського (1992), лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка (1993), художнього керівника Етнографічного хору “Гомін”.
Мені пощастило прожити поруч із ним понад півстоліття. Ми народили й виховали двох синів. І, хоч родинне життя не було безхмарним, нас завжди єднала любов до України і замилування її народною спадщиною.
З гумором і оптимізмом сприймаючи життєві незгоди, Леопольд поблажливо ставився й до моєї нелегкої вдачі. Мав дуже цілісне бачення української традиційної культури – і завжди розглядав пісню в контексті народного побуту; тому часто спрямовував мої етнографічні пошуки, підказував точніші формулювання, допомагав ілюструвати статті піснями…
Ми обоє обрали життя для громади – і від цього, ясна річ, потерпало наше ближче оточення. Завжди намагалися не звертати уваги на побутові дрібниці, а думати про головне. Два роки тому Леопольд відійшов у інші світи, а мені й донині важко осягнути, з ким звела мене доля…
Отже, про Леопольда Ященка: яким він був – і як він став собою.
24 травня 2018 (оновлено 30.08.2018) // Категорії: Актуальне, Новини, СТАТТІ Теґи: Історія хору Гомін
ОБЛІК ВИСТУПІВ етнографічного хору “Гомін”− Леопольд ЯЩЕНКО, 1990−2000-і
Починаємо публікувати щоденники хору “Гомін”, писані його засновником і незмінним керівником Леопольдом Ященком протягом 1990 − 2000-х років. Це три великі зошити 1990−2002 рр. і кілька блокнотів з розрізненими записами пізнішого часу.
Тут зібрано справжній літопис “Гомону” й ансамблів з його складу. Окрім стислих відомостей про виступи, концерти та поїздки хору, нерідко трапляються враження й висновки Леопольда Івановича про різні ситуації, що складалися в “Гомоні” й довкола нього.
Сподіваємося, що ці щоденники допоможуть гомінчанам написати гарні спогади про Л.І. та своє власне пісенне життя.
НЕЛЕГКИЙ ШЛЯХ НАРОДНОГО ХОРУ – Леопольд ЯЩЕНКО, 2005
Леопольд Ященко. Нелегкий шлях народного хору // Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – 576 с., іл. – С.73-77. – PDF.
Шлях етнографічного хору “Гомін” доволі складний і драматичний. Народжувався хор двічі, сам із себе, просто неба на землі. Уперше це сталося 1969 року на схилах Дніпра. Вже тоді хор узявся за відродження народних свят і звичаїв, насамперед календарних (новорічні колядки та щедрівки, веснянки, свято Купала).
Нашим ідейним натхненником був відомий український скульптор, художник і етнограф Іван Макарович Гончар, який мешкав неподалік від Лаври у власному будинку. Його колекція старожитностей, яку він збирав майже все життя, була відома не тільки в Україні. До нього в домашній музей сходилися шанувальники народного мистецтва цілими групами. Насамперед це були студенти, небайдужі до справи духовного відродження України.
Отож, не дивно, що садиба Івана Гончара стала тим осередком, де ще з 60-х років формувалися колядницькі ватаги, які утверджували з року в рік народний звичай в умовах великого міста. Поступово визріла думка про те, що час рухатися далі і братися за веснянки, свято Купала, весілля тощо і відроджувати їх не тільки на сцені, але й у побуті.
“ВЕСНА КРАСНА, ЗІЛЛЯ ЗЕЛЕНЕНЬКЕ…” – з історії ансамблю “Криниця” хору “Гомін”, 1985
Нечипорук В. Весна красна, зілля зелененьке… // Газ. Сільські вісті. – Київ, 1985. – 19 березня. – PDF.
Ця невеличка публікація, віднайдена в архіві Леопольда Ященка, додала кілька цікавих подробиць до історії нашого ансамблю “Криниця”, який починав свою діяльність у Будинку вчених НАНУ як “Клуб шанувальників народної пісні”. Прикметно, що вирізка, написи й підкреслення найважливіших моментів зроблені самим Л.Ященком – отже, в достовірності інформації сумніватися не доводиться.
Посутеніло, і знов приморозило. Укотре подумалося: забарилася цього року весна. Та раптом долинуло неголосне:
Розлился води на чотири броди,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке…
Двоє чоловіків, тихо наспівуючи веснянки, прямували до старовинної споруди – Республіканського будинку вчених. Зацікавлений, увійшов за ними.
Репетиція “Криниці” й День Народження п.Валентини Тригубової 24 грудня 2014 – архівний відеозапис
Неофіційне святкування Дня Народження учасниці хору п.Валентини Тригубової на репетиції ансамблю “Криниця” зі складу хору “Гомін” у приміщенні Київського Будинку вчених. Репетицію проводять Леопольд Ященко й Ніна Шапошнікова.
Дивитися/завантажити на Vimeo »
Протягом репетиції та святкування співали: “Стояла сосна серед Дунаю”, “Шумить-гуде ліщинонька”, “Вічная пам’ять”, “Многая літа”, “Київське танго”, “Козацька слава”, “Скликаймо всіх до наших лав”, “Ой п’є чумак, п’є”.
19 березня 2018 (оновлено 07.07.2018) // Категорії: Живий звук, Новини, ВІДЕО Теґи: Історія хору Гомін
“В ПІСНІ, В СЛОВІ БУДЕ ВІЧНО ЖИТИ” (світлій пам’яті побратима Леопольда Ященка) – Михайло ГУЦЬ
(ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА)
За публікацією: Михайло Гуць. “В пісні, в слові буде вічно жити” (світлій пам’яті побратима Леопольда Ященка) // Слов’янський світ: щорічник. Вип.15 / [голов.ред. Скрипник Г.А.]; НАН України, ІМФЕ ім.М.Рильського. – Київ, 2016 – 390 с. – С.277-292. – PDF.
За Україну, за її долю,
За честь і славу, за народ!
(Микола Вороний)
Ці священні слова великого майстра українського поетичного слова і театрального діяча Миколи Вороного, розстріляного енкаведистами 1938 року, винесені в епіграф, часто звучать в устах легендарного хору “Гомін” Леопольда Ященка, який, на жаль, 2 квітня цього року відійшов у вічність. Царство йому небесне. З іменем Л.Ященка відійшла ціла епоха раннього відродження Української держави та її культури.
Леопольд Ященко був високий, стрункий, із розкішною чуприною на голові, з ясними очима, котрі щедро випромінювали його доброту, майже завжди у вишиванці. Він приваблював до себе людей вже зовнішнім виглядом. Був закоханий в українські народні пісні, яких знав дуже багато, – і не лише знав і співав їх, але також знав, у якій місцевості та чи та пісня побутує. Він і сам був, наче пісня, зіткана з чарівних мелодій. Тому ті, що знали Леопольда Ященка, влучно говорили: “Де Ященко, там і пісня, яка гуртує людей, а де пісня, там і Ященко”.
УСІ ПУБЛІКАЦІЇ:
- Новини (875)
ЩО У НАС Є:
- ПІСНІ (781)
- МУЗИКА (23)
- НОТИ (560)
- АУДІО (646)
- Живий звук (233)
- Синтезатор (542)
- Радіопередачі (17)
- ВІДЕО (141)
- Телепрограми (12)
- ВИДАННЯ (15)
- ГАЛЕРЕЇ (3)
- ОГЛЯДИ (3)
- СТАТТІ (34)
- Повідомлення (13)
ОКРЕМІ ФОТО:
ФІЛЬТРОВАНИЙ ПОШУК ПІСЕНЬ:
ЗАХОДЬТЕ! :)
 |
Наше все: Україна Споконвічна, Етноархів, Студія МИ, Бандурка, Боривітер, Цікаві сайти