ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, ХТО СПІВАЄ (до 70-річчя Леопольда Ященка) – Микола ТКАЧ, 1998

Леопольд Ященко

Микола Ткач. У золотистому тумані, або Щасливий той, хто співає: до 70-річного ювілею Леопольда Ященка – 1998.

Є вічна загадка Любові.
Григір Тютюнник

Коли йдеться про щирих трудівників на ниві yкpaїнської народної пісні, та й загалом – про людей, що залюблені в традиційну культуру, то, як правило, це – вихідці з села. Для них народна традиція і пісня, зокрема, живуть невід’ємно з картинами селянського побуту та живою природою: чередами худоби і вервечками гусей та качок, квітуванням садів і луків, гудінням бджіл і щебетанням птахів; хлібними нивами та ранковими росами, що приємно морозять босі ноги і рясно виблискують золотими скалками у золотистому тумані вируючого сонця. Леопольд Ященко, відомий фольклорист, композитор і музикознавець, керівник уславленого хору “Гомін”, своєрідний виняток із цього правила, як і з багатьох інших.

Народився він не в селі, а в столичному столицьому Києві. В оточенні похмурих будинків з комунальними квартирами, бруківки та асфальту, в стихії вирування людських пристрастей. Чи не звідси його безпосередність (для декого дивацтво), природна легкість і мистецька відкритість у спілкуванні з людьми. Йому немає від кого ховатися. Немає куди ховатися. І немає чого приховувати, бо він тут, серед цього гамірливого міста народився й зріс. Це його середовище. Тоді як селюку завжди доводиться опановувати міське середовище. Тож, коли їдучи на ескалаторі в київському метрополітені, ви раптом почуєте ніжні переливи сопілки, не майте ні найменшого сумніву – то Ященко.

Читати далі »

2 лютого 2019   (оновлено 02.02.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Ансамбль “Криниця” зі складу Етнографічного хору “Гомін”

Ансамбль Криниця Академічний фольклорний ансамбль “Криниця” Етнографічного хору “Гомін” був заснований Леопольдом Ященком на початку 1985 року при Київському будинку вчених НАН України. Спершу він мав назву “Клуб шанувальників народної пісні”.

За задумом керівника, це мала бути співоча основа “Гомону”. Якщо до великого хору було потрапити легко, навіть не маючи значних навичок співу, то до “Криниці” приходили вже більш музично підготовлені люди – і тільки на персональне запрошення керівника.

Репетиції “Криниці” відбувалися один раз на тиждень, у середу; більшість учасників відвідували при цьому ще й репетиції “Гомону” в понеділок і четвер. Гарне уявлення про кількісний склад “Криниці” з-поміж великого хору дають наступні дві світлини, зроблені на різдвяному концерті в Будинку вчених 9 січня 1999 року. На першій “Криниця”, на другій – увесь хор “Гомін”.

Окрім репертуару “Гомону”, “Криниця” виконує й складніші твори − зокрема, народні та авторські пісні в обробках академічного характеру. За наступним посиланням можна переглянути репертуар ансамблю “Криниця”. Протягом 2010-х років кілька легших творів з цього переліку ввійшли також до репертуару “Гомону”; але, так чи інакше, ці пісні орієнтовані на колектив з певною академічною підготовкою.
 


 

З записів ансамблю “Криниця”:

Більше пісень і відео тут: Ансамбль “Криниця”: живий звук »

Інструментальний супровід до багатьох пісень “Криниці” надавав гурт музик – родина Вербовецьких, до яких у різний час долучалися з сопілками Леопольд Ященко, Людмила Іваннікова, Катерина Міщенко, Ярослава Пришедько, з академічною бандурою – Ольга Каспрук та Оксана Хомич, з гітарою – Роман Ельмес.

 


 

Світлини “Криниці” різних років:

 


 

У різний час з “Криницею” поруч із Леопольдом Ященком працювали хормейстери Ірина Джола, Вікторія Швець, Валентина Команчук, Антон Чесноков, Леся Потіцька. Це давало можливість розділитися, щоб повторити окремо чоловічі й жіночі партії та пісні.

З “Криницею” та в її складі в різний час співали солісти: Станіслав Баханов (тенор), Федір Бурневський (тенор), Наталя Година (альт І), Омелян Гулай (тенор), Іван Дебелюк (бас), Галина Довбецька (меццо-сопрано), Надія Зяблюк (сопрано), Олег Калиниченко (тенор), Тетяна Красюк (альт І), Валерій Левандовський (баритон), Володимир Мусієнко (тенор), Наталя Ставицька (альт І), Раїса Собко (альт ІІ), Раїса Стороженко (альт ІІ), Ніна Стрельнікова (сопрано), Святослав Стус (тенор), Віталій Фалєторов (тенор), Ярослав Ходорів (баритон), Ніна Шапошнікова (альт ІІ), Валерій Ясиновський (тенор), Леопольд Ященко (бас) та інші; якщо когось забули – просимо нагадати нам через сторінку Контакти.

Зі складу “Криниці”, в свою чергу, виокремилося тріо солістів “Лелія”: Ніна Стрельнікова, Тетяна Красюк і Раїса Собко, які співають окремо, виконуючи також частину “криничанського” репертуару – народні пісні в академічних обробках Леопольда Ященка для жіночого ансамблю.

З квітня 2016 року, відколи не стало Леопольда Івановича Ященка, ансамбль “Криниця” перейшов з Київського будинку вчених до Музею Івана Гончара. Нині ним керує Валентина Дмитрівна Команчук.
 

20 грудня 2014   (оновлено 07.07.2018)   //   Категорії:                   Репертуар:           Теґи:    

“Леопольд Іванович кардинально змінив мою долю” – Людмила ІВАННІКОВА, 2018

Леопольд Ященко Я виросла в селі, і ще, мабуть, не вміла говорити (принаймні, мови не розуміла), а вже мене навчили співати:

“Катерино, відчини, я приніс горілки:
В тебе нема чоловіка, в мене нема жінки!”

Це була одна з найперших пісень, яку я вивчила. Оскільки співала мати, співали дівчата на вулиці, співали парубки, що часто збирались у нас на застілля, співали на толоках, на весіллях, на різних “оказіях”, і співали всі – то співали й ми, діти. Співали ми в яслах і вдома на гойдалці. Співали на ганку і на воринах весною, а взимку в хаті під грубкою. Співали у полі, пасучи спочатку гуси, а згодом корови. Співали у школі на перервах і після уроків, їдучи автобусом додому, і на зупинці “на соші”, де “ловили” попутку, щоб доїхати до села, і на версі на кузові, і в клубі, і скрізь при найменшій нагоді, якщо збиралися разом. Писали пісенники і змагалися, хто знає більше пісень… І це було природньо, як дихати.

Та не так вийшло, коли я вступила до університету і почала жити в Києві. Я немов потрапила в якусь пустелю. Звичайно, скучала за селом, за природою, а найбільше допікало те, що не було з ким співати. Правда, там були і сільські дівчата, але вони вважали, що співати – це соромно і непристойно, що це якась аномалія.

Та одного року сталося диво.

Читати далі »

1 лютого 2019   (оновлено 01.02.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Висока місія Івана Гончара – Леопольд ЯЩЕНКО, 2010

Іван Гончар Це було десь на початку 60-х років, у часи хрущовської “відлиги”. До нас, в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де я тоді працював, навідувався такий собі Іван Лисенко – простий малограмотний робітник-пенсіонер, але завзятий патріот, шанувальник Тараса Шевченка. Він писав скарги в офіційні органи про всілякі наші негаразди, − наприклад, про те, що в парку ім. Т.Шевченка дерева обабіч вузької доріжки до пам’ятника затуляють огляд з боку Університету тощо. Згодом до деяких його сигналів таки прислухалися. Пам’ятаю, він хвалився, що вже є вказівка директору кондитерської фабрики налагодити виробництво українських пряників, про що він одержав письмове повідомлення. Він дуже тішився з того: як-не-як, а це вже була хай невелика, але все ж перемога на шляху до нашого національного відродження.

Цей чоловік і привів мене в музей Івана Гончара. Згадую про це тому, що в ті часи свідомі українці були розпорошені й роз’єднані, отже такі люди допомагали їм знайти себе взаємно і сконсолідуватися: на офіційні засоби інформації сподіватися не доводилось. Там я познайомився з колишніми політв’язнями сталінських концтаборів Євгеном та Вірою Чередниченками, художником Степаном Кириченком, артисткою Тетяною Цимбал, а також із багатьма молодими шанувальниками народного мистецтва. І вже тоді я зрозумів, що музей Гончара – це не просто музей, а важливий осередок української культури, який виконує високу місію пробудження і єднання національно-патріотичних сил.

Читати далі »

27 січня 2019   (оновлено 28.01.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Творча праця Леопольда Ященка та її продовження – ВІДКРИТИЙ ЛИСТ, 2018

Леопольд Ященко. 1991 Як відомо, 3 червня 2018 року відбувся Перший Всеукраїнський відкритий фестиваль хорових колективів імені Леопольда Ященка. Для нас усіх це стало несподіванкою – і немов би й приємною: люди, які ніколи не були “гомінчанами”, узялися вшанувати пам’ять маестро до його 90-річчя… Довідалися ми про такі наміри лише за два тижні до його проведення – 17 травня, і, ясна річ, поцікавилися положенням про фестиваль та програмою.

Витяг із положення, склад журі та програму фестивалю ми одержали від організаторів за два дні до його проведення. Дещо зразу здивувало, але… справу вже зроблено, йдемо дивитися.

Враження від фестивалю вийшло, сказати б, двоїсте. З одного боку, задоволені учасники, журі та глядачі. Останніх, до речі, було небагато; втім, це й не дивно для першого заходу. З іншого – великий портрет Леопольда Ященка на сцені виглядав дедалі більше недоречним… Чому – спробуємо пояснити.

Читати далі »

13 березня 2019   (оновлено 20.03.2019)   //   Категорії: Новини, ОГЛЯДИ, СТАТТІ                             Теґи: ,    

СПОМИНИ ПРО ДРУГА (Леопольда Ященка) – Лю ПАРХОМЕНКО, 2018

Леопольд Ященко з однокурсниками. 1954

Лю Пархоменко. Спомини про друга [Леопольда Ященка]. – Оригінальний текст автора.

Друг мій – Леопольд Ященко – неповторна творча особистість із генерації шестидесятників. Був різнобічно обдарованим, стихійним демократом, обстоював права людини, свободу слова. Серед радянського національно знівельованого соціуму не приховував гідності українця. Вирізнявся питомою цілісністю натури, високою порядністю, потребою правди та злагоди у стосунках.

Сферу його особливих зацікавлень становили сутнісні питання природи мистецтва і життєдіяльності суспільства. Мав виразну патріотичну громадянську позицію.

Ми були однокурсниками в Київській консерваторії (1950-1954 рр.), співробітниками в ІМФЕ АН УРСР (1958-1968 рр.), були друзями, солідарними в головних позиціях.

Читати далі »

30 серпня 2018   (оновлено 30.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Режим був нещадний до неслухів (спогад про події 1968 року) – Леопольд Ященко, 1999

Веніамін Кушнір. Митець і генерал. 1990

Леопольд Ященко. Режим був нещадний до неслухів [Спогад про події 1968 року] / До 30-річчя Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.104-105(88-109). – DJVU.

У квітні 2018 року минуло півстоліття від тієї вікопомної події – підписання Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомого ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”. Републікуємо сьогодні спогади одного з підписантів – Леопольда Ященка, написані ним двадцять років тому для журналу “Сучасність”.

Разом із Ященком листа підписали ще кілька учасників хору “Гомін”: етнограф Лідія Орел, інженер Ганна Даценко, біолог Андрій Путь, журналістка Маргарита Довгань – і художниця Алла Горська, яка невдовзі загинула від рук КДБістів. Кожен з них пройшов свій тернистий шлях. Згадаймо їх сьогодні – їхнє життя, працю і вболівання за Україну…

Отже, слово свідка і учасника тих подій – Леопольда Ященка.

Читати далі »

12 серпня 2018   (оновлено 16.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні – квітень 1968

Веніамін Кушнір. Розстріл. 1970-і

За публікацією: До 30-річчя листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.88-109. – DJVU.

Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомий ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”, був одним із найпомітніших актів протидії неосталінським тенденціям в СРСР та відновленню політичних репресій. Він викликав великий резонанс в Україні та у світі. До 30-річчя цієї події журнал “Сучасність” надрукував текст листа (свого часу опублікований у західній пресі) і спогади ряду підписантів, зокрема й Леопольда Ященка.

Після введення радянських військ до Чехословаччини у серпні 1968 року ЦК КПРС прийняв закрите рішення про посилення ідеолого-пропагандистської діяльності, у тому числі доручивши КДБ СРСР посилити роботу проти дисидентського руху. У Кремлі гору брали сталіністи.

Незадовго до цих подій, у квітні 1968 року було відправлено громадського листа на ім’я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних процесів. Лист було написано у стриманих формулюваннях, обережно та толерантно. У ньому зверталась увага на відхід від рішень ХХ з’їзду КПРС, порушення соціалістичної законності.

Читати далі »

12 серпня 2018   (оновлено 16.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Леопольд Ященко: штрихи до портрета – Лідія ОРЕЛ, 2018

Леопольд Ященко. 1960-і рр. 2 червня 2018 року минає 90 років з дня народження Леопольда Івановича Ященка [1928–2016], музиканта-фольклориста, композитора, диригента, поета, кандидата мистецтвознавства, члена Спілки композиторів України, лауреата премії ім. П.Чубинського (1992), лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка (1993), художнього керівника Етнографічного хору “Гомін”.

Мені пощастило прожити поруч із ним понад півстоліття. Ми народили й виховали двох синів. І, хоч родинне життя не було безхмарним, нас завжди єднала любов до України і замилування її народною спадщиною.

З гумором і оптимізмом сприймаючи життєві незгоди, Леопольд поблажливо ставився й до моєї нелегкої вдачі. Мав дуже цілісне бачення української традиційної культури – і завжди розглядав пісню в контексті народного побуту; тому часто спрямовував мої етнографічні пошуки, підказував точніші формулювання, допомагав ілюструвати статті піснями…

Ми обоє обрали життя для громади – і від цього, ясна річ, потерпало наше ближче оточення. Завжди намагалися не звертати уваги на побутові дрібниці, а думати про головне. Два роки тому Леопольд відійшов у інші світи, а мені й донині важко осягнути, з ким звела мене доля…

Отже, про Леопольда Ященка: яким він був – і як він став собою.

Читати далі »

24 травня 2018   (оновлено 30.08.2018)   //   Категорії: Актуальне, Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

ОБЛІК ВИСТУПІВ етнографічного хору “Гомін”− Леопольд ЯЩЕНКО, 1990−2000-і

Обкладинки Починаємо публікувати щоденники хору “Гомін”, писані його засновником і незмінним керівником Леопольдом Ященком протягом 1990 − 2000-х років. Це три великі зошити 1990−2002 рр. і кілька блокнотів з розрізненими записами пізнішого часу.

Тут зібрано справжній літопис “Гомону” й ансамблів з його складу. Окрім стислих відомостей про виступи, концерти та поїздки хору, нерідко трапляються враження й висновки Леопольда Івановича про різні ситуації, що складалися в “Гомоні” й довкола нього.

Сподіваємося, що ці щоденники допоможуть гомінчанам написати гарні спогади про Л.І. та своє власне пісенне життя.

Читати далі »

26 квітня 2018   (оновлено 26.04.2018)   //   Категорії: Новини, ВИДАННЯ                             Теґи: