Історія хору Гомін

Академічний фольклорний ансамбль “Криниця” Етнографічного хору “Гомін” був заснований Леопольдом Ященком на початку 1985 року при Київському будинку вчених НАН України. Спершу він мав назву “Клуб шанувальників народної пісні”.

За задумом керівника, це мала бути співоча основа “Гомону”. Якщо до великого хору було потрапити легко, навіть не маючи значних навичок співу, то до “Криниці” приходили вже більш музично підготовлені люди – і тільки на персональне запрошення керівника.

Репетиції “Криниці” відбувалися один раз на тиждень, у середу; більшість учасників відвідували при цьому ще й репетиції “Гомону” в понеділок і четвер. Гарне уявлення про кількісний склад “Криниці” з-поміж великого хору дають наступні дві світлини, зроблені на різдвяному концерті в Будинку вчених 9 січня 1999 року. На першій “Криниця”, на другій – увесь хор “Гомін”.

Окрім репертуару “Гомону”, “Криниця” виконує й складніші твори − зокрема, народні та авторські пісні в обробках академічного характеру. За наступним посиланням можна переглянути репертуар ансамблю “Криниця”. Протягом 2010-х років кілька легших творів з цього переліку ввійшли також до репертуару “Гомону”; але, так чи інакше, ці пісні орієнтовані на колектив з певною академічною підготовкою.
 

З записів ансамблю “Криниця”:

• Щедрівка господарю “Щедрий вечір, добрий вечір” (mp3): обробка Леопольда Ященка; заспівує Надія Зяблюк.
• Танго “Золотистий туман” (mp3): слова і музика Леопольда Ященка.
• Романс “Нічко цікавая” (mp3): слова Одарки Романової, мелодія народна, обробка Леопольда Ященка.
• Лірична пісня “Високо мій сусід плоти погородив”: мелодія народна, слова та обробка Леопольда Ященка; заспівують Іван Дебелюк і Станіслав Баханов.

Більше пісень і відео тут: Ансамбль “Криниця”: живий звук »

Інструментальний супровід до багатьох пісень “Криниці” надавав гурт музик – родина Вербовецьких, до яких у різний час долучалися з сопілками Леопольд Ященко, Людмила Іваннікова, Катерина Міщенко, Ярослава Пришедько, з академічною бандурою – Ольга Каспрук та Оксана Хомич, з гітарою – Роман Ельмес.

Світлини “Криниці” різних років:

У різний час з “Криницею” поруч із Леопольдом Ященком працювали хормейстери Ірина Джола, Вікторія Швець, Валентина Команчук, Антон Чесноков, Леся Потіцька. Це давало можливість розділитися, щоб повторити окремо чоловічі й жіночі партії та пісні.

З “Криницею” та в її складі в різний час співали солісти: Станіслав Баханов (тенор), Федір Бурневський (тенор), Наталя Година (альт І), Омелян Гулай (тенор), Іван Дебелюк (бас), Галина Довбецька (меццо-сопрано), Надія Зяблюк (сопрано), Олег Калиниченко (тенор), Тетяна Красюк (альт І), Валерій Левандовський (баритон), Володимир Мусієнко (тенор), Наталя Ставицька (альт І), Раїса Собко (альт ІІ), Раїса Стороженко (альт ІІ), Ніна Стрельнікова (сопрано), Святослав Стус (тенор), Віталій Фалєторов (тенор), Ярослав Ходорів (баритон), Ніна Шапошнікова (альт ІІ), Валерій Ясиновський (тенор), Леопольд Ященко (бас) та інші; якщо когось забули – просимо нагадати нам через сторінку Контакти.

Зі складу “Криниці”, в свою чергу, виокремилося тріо солістів “Лелія”: Ніна Стрельнікова, Тетяна Красюк і Раїса Собко, які співають окремо, виконуючи також частину “криничанського” репертуару – народні пісні в академічних обробках Леопольда Ященка для жіночого ансамблю.

З квітня 2016 року, відколи не стало Леопольда Івановича Ященка, ансамбль “Криниця” перейшов з Київського будинку вчених до Музею Івана Гончара. Нині ним керує Валентина Дмитрівна Команчук.
 

Тут можна завантажити або просто почитати окремі публікації про хор “Гомін” та його керівника.

Програма для перегляду формату DJVU – WinDjvu 1.0.3 Portable.

1. Микола Литвин. Відроджуємо в собі себе [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком] // Журн. Україна. – Київ, 1990. – №15. – С.6-9. – PDF.
2. Юлія Шафранська. Хто з піснею до нас прийде…: Як перестріли фольклорний хор під Кіптями // Газ. Культура і життя. – 1990. – №99. – 30 вересня. – С.2. – PDF.
3. Наталка Поклад. А слава не згине, козацькая слава [Про Леопольда Ященка – на здобуття Державної премії ім.Т.Г.Шевченка] // Газ. Київська правда. – 1990. – 28 грудня. – С.4. – PDF.
4. Микола Кагарлицький. Через терни до храму пісні [Про Леопольда Ященка – на здобуття Державної премії ім.Т.Г.Шевченка] // Газ. Літературна Україна. – 1991. – №7 – 14 лютого. – PDF.
5. Валерій Ясиновський. Дивак [Про Леопольда Ященка] // Журн. Дніпро. − Київ. − 1991. − №6. − С.108-118. – ursr.org.
6. Микола Кагарлицький. Храм народної пісні [Про хор “Гомін” і Леопольда Ященка] // Журн. Вітчизна. − Київ. − 1992. − №4. − С.149-154. – ursr.org.
7. Микола Кагарлицький. Маестро з сопілкою [Про хор “Гомін” і Леопольда Ященка] // Журн. Пам’ятки України. − Київ. − 1995. − №1. − С.11-16. – elib.nplu.org, donclass.com.
8. Микола Кагарлицький. Леопольдові Ященку сповнилося 70. − 1998. − parafia.org.ua − PDF.
9. Микола Ткач. Щасливий той, хто співає: До 70-річчя Леопольда Ященка. – 1998.
10. Катерина Міщенко. Столиця гомонить піснями: До 30-річного ювілею Етнографічного хору “Гомін”. − 1999.
11. Ольга Мельник. Вогнище Леопольда Ященка // Українська газета. – 2000. – №2; №3. – 27 січня; 10 лютого. – С.3; С.4. – PDF.
12. Галина Івасюк. Гомін піснею лунає: Інтерв’ю з Леопольдом Ященком // Наша газета. – 2000. – №13(49). – С.14. – PDF.
13. Галина Синичич. “Я частка народу, серед якого живу”: Святкове інтерв’ю [з Леопольдом Ященком] // Газ.”Бойківщина”. – 2003. – 19 серпня. – С.3. – PDF.
14. Надія Кир’ян. З піснею в серці [Про Леопольда Ященка] // Газ. Слово Просвіти. – Київ, 2008. – №49. – 4-10 грудня. – С.16. – slovoprosvity.org – PDF.
15. Надія Кир’ян. Леопольд Ященко: вірю в перемогу Ющенка // Газ. За нашу Україну. – Київ, 2004. – №13. – 2 квітня. – PDF.
16. Надія Данилевська. У дорозі до рідної пісні [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком]. – 2008. – PDF.
17. Петро Шульга. Велика чаша життя [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком] // Газ. Слово Просвіти. – Київ, 2013. – №21. – 30 травня. – С.11. – slovoprosvity.org – PDF.
    Скорочений варіант:
    •  Петро Шульга. “Гомін, гомін по діброві”: Леопольду Ященку 85 [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком] // Українська музична газета. – Київ, 2014. – №2(92). – С.5. – PDF.
18. Ольга Веремійчик. Вітаємо з ювілеєм! [Про ювілейний вечір Леопольда Ященка] // Газ. Українське Слово. – Київ, 2013. – №23 (3634). – 5-11 червня. – ukrslovo.org – PDF.
19. Людмила Чечель. Щаслива зірка Леопольда Ященка // Газ. Культура і життя. – Київ, 2013. – №23. – 7 червня. – С.7. – PDF.
20. Лідія Орел. “Хто співає, той щасливий”: Букет до ювілею Леопольда Ященка // Газ. Українська Доля. – Київ, 2013. – №20. – 7 червня. – С.5. – ukrdolya.com.ua – PDF.
21. Надія Кир’ян. Прапороносець української пісні [Про ювілейний вечір Леопольда Ященка] // Газ. Слово Просвіти. – Київ, 2013. – №23. – 13 червня. – С.5. – slovoprosvity.org – PDF.
22. Катерина Міщенко. “Співаймо разом!” [Про Леопольда Ященка] // Газ. Нація і держава. – Київ, 2013. – №24-25. – 13-20 червня. – С.11-12. – cun.org.ua – PDF.
23. Леопольдові Ященку – 85 (про ювілейний вечір). // Газ. Нація і держава. – Київ, 2013. – №24-25. – 13-20 червня. – С.1. – cun.org.ua – PDF.
24. Ольга Унгурян. Леопольд Ященко: “У нас верховодил Вячеслав Чорновил, при встрече всегда говоривший: «Слава Українi!»” // Газ. Факты. – Киев, 2014. – 29 января. – fakty.ua – PDF.
25. Анна Черевко. Мелодия украинского духа [О Леопольде Ященко] // Газ. Зеркало недели. – Киев, 2014. – 3 октября. – gazeta.zn.ua – PDF.
26. Анна Черевко. Мелодія українського духу [Про Леопольда Ященка] // Газ. Дзеркало тижня. – Київ, 2014. – 3 жовтня. – gazeta.dt.ua – PDF.
27. Смуток його сопілки [Про Леопольда Ященка] // Голос України. – 2016. – 2 квітня (web-версія), 5 квітня (друк). – С.8. – golos.com.ua – PDF.
28. Пішов з життя легендарний Леопольд Ященко, дисидент і народний артист // Громадське Радіо. – 2016. – 3 квітня. – hromadskeradio.org – PDF.
29. Наталка Позняк-Хоменко. Змовкла сопілка [Про Леопольда Ященка] // Газ. Україна Молода. – Київ, 2016. – 5 квітня. – umoloda.kiev.ua – PDF.
30. Валерій Ясиновський. Відгомонів у вічну пісню… [Про Леопольда Ященка] // Газ. Слово Просвіти. – Київ, 2016. – 7 квітня. – slovoprosvity.org – PDF.
31. Петро Шульга. Прощавайте, Маестро! [Про Леопольда Ященка] // Газ. Слово Просвіти. – Київ, 2016. – 7 квітня. – slovoprosvity.org – PDF.
32. Ирина Сикорская. Леопольд Ященко: жизнь как “Гомін” // Газ. Зеркало недели. – Киев, 2016. – 8 апреля. – gazeta.zn.ua – PDF
33. Ірина Сікорська. Леопольд Ященко: життя як “Гомін” // Газ. Дзеркало тижня. – Київ, 2016. – 8 квітня. – gazeta.dt.ua – PDF.
34. Наталка Позняк. Пам’ятаймо маестро: пішов із життя творець хору “Гомін” Леопольд Ященко // UAinfo. – Київ, 2016. – 10 квітня. – uainfo.org – PDF.
35. Віктор Рог. Майстер чарівної сопілки [Про Леопольда Ященка] // Газ. Український Погляд. – Київ, 2016. – 11 квітня. – ukrpohliad.org – PDF.
36. Ольга Унгурян. Леопольд Ященко: “Стоя на Владимирской улице возле здания КГБ, мы громко запели коляду” // Газ. Факты и комментарии. – Киев, 2016. – 13 апреля. – fakty.ua – PDF.
37. Михайло Гуць. Світлій пам’яті побратима Леопольда Ященка // Газ. Слово Просвіти. – Київ, 2016. – 5 вересня. – slovoprosvity.org – PDF.
38. Михайло Гуць. “В пісні, в слові буде вічно жити” (світлій пам’яті побратима Леопольда Ященка) // Слов’янський світ: щорічник. Вип.15 / [голов.ред. Скрипник Г.А.]; НАН України, ІМФЕ ім.М.Рильського. – Київ, 2016. – 390 с. – С.277-292. – irbis-nbuv.gov.ua – PDF.
39. Віктор Шпак. Батько крамольного “Гомону” [Про Леопольда Ященка] // Газ. Урядовий кур’єр. – Київ, 2018. – 2 червня. ukurier.gov.ua – PDF. Варіант публікації:
    •  Віктор Шпак. Батько крамольного “Гомону” і “совєцкій тунєядєц”: Пам’яті Леопольда Ященка – Київ, 2018. – 2 червня. – ukrinform.ua – PDF.
40. Лідія Орел. Леопольд Ященко: штрихи до портрета. – 2018.
41. Петро Гончар, Лідія Орел, Валентина Команчук, Катерина Міщенко. Творча праця Леопольда Ященка та її продовження: Відкритий лист. – 2018.
42. Лю Пархоменко. Спомини про друга (Леопольда Ященка). – 2018.
43. Людмила Стогнота. Хай пам’ять живе, не згасає: Спогади про Леопольда Ященка. – 2018.
44. Людмила Іваннікова. Леопольд Іванович кардинально змінив мою долю: Спогади про Леопольда Ященка. – 2018.

Див. також:  Леопольд Ященко: авторська сторінка

За допомогу в пошуках друкованих матеріалів дякуємо співробітникам бібліотеки НЦНК “Музей Івана Гончара” Валентині Єрьоменко та Наталі Радченко.

За публікацією: Леопольд Ященко. Ходить коляда в Україні // Українська газета. – 2000. – №1(171). – 6 січня. – PDF.

Цей текст, імовірно, був записаний з усної розповіді Леопольда Івановича, або ж зазнав надто великих редакційних втручань. Про це можна судити з багатьох дуже нехарактерних для нього висловів; зокрема, викликає значні сумніви виклад етнографічних відомостей. На користь усної версії свідчить також відсутність у персональному архіві Леопольда Ященка первісного варіанта статті чи якихось чорнових записів. Утім, примірник газети підписаний рукою автора; отже, він публікацію, принаймні, бачив.

Continue reading “Ходить коляда в Україні – Леопольд Ященко, 2000” →

Стаття журналіста-“гомінчанина” Валерія Ясиновського про ветерана хору Андрія Леонтійовича Путя. Для молодших “гомінців” він став легендою…

Джерело: grinchenko-inform.kubg.edu.ua – PDF.

Таке буває: пам’ять, зберігши купу прохідних деталей, навідріз відмовляється видавати щось украй важливе. Пам’ятаю собачий холод пізньої осені, перемерзле руде листя каштанів, навісний вітер насівав колючою крупкою, знайомий під’їзд “хрущовки”, знічений, змалений, зчорнілий, з балконами, насупленими на більма вікон, коли виносили його труну. І наш тихий спів, що одчайно бився об цеглу будинку:

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами…

Пам’ятаю півморок ритуальної зали крематорію, вутлі вінки, казенні подушечки з його бойовими орденами і медалями. Нашу аж геть невелелюдну процесію. І награну скорботу ритуальної працівниці, яка відсутньо переказувала його анкетні дані. Не всі, всіх вона точно не знала. Інакше тремтіли б її пальчики у яскравому манікюрі, стискаючи шпаргалку, і вона лякано глитала б слова, вичавлювала б із себе спокій, але говорила б п’яте через десяте. А то й чого доброго зовсім відмовилася б від цієї ритуальної церемонії, бо, воно ж, звісно, “зачєм мнє еті пріключєнія на одно мєсто?”

Continue reading “Зазорів Піснею (про Андрія Путя) – Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ, 2017” →

Микола Ткач. У золотистому тумані, або Щасливий той, хто співає: до 70-річного ювілею Леопольда Ященка – 1998.

Є вічна загадка Любові.
Григір Тютюнник

Коли йдеться про щирих трудівників на ниві yкpaїнської народної пісні, та й загалом – про людей, що залюблені в традиційну культуру, то, як правило, це – вихідці з села. Для них народна традиція і пісня, зокрема, живуть невід’ємно з картинами селянського побуту та живою природою: чередами худоби і вервечками гусей та качок, квітуванням садів і луків, гудінням бджіл і щебетанням птахів; хлібними нивами та ранковими росами, що приємно морозять босі ноги і рясно виблискують золотими скалками у золотистому тумані вируючого сонця. Леопольд Ященко, відомий фольклорист, композитор і музикознавець, керівник уславленого хору “Гомін”, своєрідний виняток із цього правила, як і з багатьох інших.

Народився він не в селі, а в столичному столицьому Києві. В оточенні похмурих будинків з комунальними квартирами, бруківки та асфальту, в стихії вирування людських пристрастей. Чи не звідси його безпосередність (для декого дивацтво), природна легкість і мистецька відкритість у спілкуванні з людьми. Йому немає від кого ховатися. Немає куди ховатися. І немає чого приховувати, бо він тут, серед цього гамірливого міста народився й зріс. Це його середовище. Тоді як селюку завжди доводиться опановувати міське середовище. Тож, коли їдучи на ескалаторі в київському метрополітені, ви раптом почуєте ніжні переливи сопілки, не майте ні найменшого сумніву – то Ященко.

Continue reading “ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, ХТО СПІВАЄ (до 70-річчя Леопольда Ященка) – Микола ТКАЧ, 1998” →

Я виросла в селі, і ще, мабуть, не вміла говорити (принаймні, мови не розуміла), а вже мене навчили співати:

“Катерино, відчини, я приніс горілки:
В тебе нема чоловіка, в мене нема жінки!”

Це була одна з найперших пісень, яку я вивчила. Оскільки співала мати, співали дівчата на вулиці, співали парубки, що часто збирались у нас на застілля, співали на толоках, на весіллях, на різних “оказіях”, і співали всі – то співали й ми, діти. Співали ми в яслах і вдома на гойдалці. Співали на ганку і на воринах весною, а взимку в хаті під грубкою. Співали у полі, пасучи спочатку гуси, а згодом корови. Співали у школі на перервах і після уроків, їдучи автобусом додому, і на зупинці “на соші”, де “ловили” попутку, щоб доїхати до села, і на версі на кузові, і в клубі, і скрізь при найменшій нагоді, якщо збиралися разом. Писали пісенники і змагалися, хто знає більше пісень… І це було природньо, як дихати.

Та не так вийшло, коли я вступила до університету і почала жити в Києві. Я немов потрапила в якусь пустелю. Звичайно, скучала за селом, за природою, а найбільше допікало те, що не було з ким співати. Правда, там були і сільські дівчата, але вони вважали, що співати – це соромно і непристойно, що це якась аномалія.

Та одного року сталося диво.

Continue reading ““Леопольд Іванович кардинально змінив мою долю” – Людмила ІВАННІКОВА, 2018″ →

Це було десь на початку 60-х років, у часи хрущовської “відлиги”. До нас, в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де я тоді працював, навідувався такий собі Іван Лисенко – простий малограмотний робітник-пенсіонер, але завзятий патріот, шанувальник Тараса Шевченка. Він писав скарги в офіційні органи про всілякі наші негаразди, − наприклад, про те, що в парку ім. Т.Шевченка дерева обабіч вузької доріжки до пам’ятника затуляють огляд з боку Університету тощо. Згодом до деяких його сигналів таки прислухалися. Пам’ятаю, він хвалився, що вже є вказівка директору кондитерської фабрики налагодити виробництво українських пряників, про що він одержав письмове повідомлення. Він дуже тішився з того: як-не-як, а це вже була хай невелика, але все ж перемога на шляху до нашого національного відродження.

Цей чоловік і привів мене в музей Івана Гончара. Згадую про це тому, що в ті часи свідомі українці були розпорошені й роз’єднані, отже такі люди допомагали їм знайти себе взаємно і сконсолідуватися: на офіційні засоби інформації сподіватися не доводилось. Там я познайомився з колишніми політв’язнями сталінських концтаборів Євгеном та Вірою Чередниченками, художником Степаном Кириченком, артисткою Тетяною Цимбал, а також із багатьма молодими шанувальниками народного мистецтва. І вже тоді я зрозумів, що музей Гончара – це не просто музей, а важливий осередок української культури, який виконує високу місію пробудження і єднання національно-патріотичних сил.

Continue reading “Висока місія Івана Гончара – Леопольд ЯЩЕНКО, 2010” →

Як відомо, 3 червня 2018 року відбувся Перший Всеукраїнський відкритий фестиваль хорових колективів імені Леопольда Ященка. Для нас усіх це стало несподіванкою – і немов би й приємною: люди, які ніколи не були “гомінчанами”, узялися вшанувати пам’ять маестро до його 90-річчя… Довідалися ми про такі наміри лише за два тижні до його проведення – 17 травня, і, ясна річ, поцікавилися положенням про фестиваль та програмою.

Витяг із положення, склад журі та програму фестивалю ми одержали від організаторів за два дні до його проведення. Дещо зразу здивувало, але… справу вже зроблено, йдемо дивитися.

Враження від фестивалю вийшло, сказати б, двоїсте. З одного боку, задоволені учасники, журі та глядачі. Останніх, до речі, було небагато; втім, це й не дивно для першого заходу. З іншого – великий портрет Леопольда Ященка на сцені виглядав дедалі більше недоречним… Чому – спробуємо пояснити.

Continue reading “Творча праця Леопольда Ященка та її продовження – ВІДКРИТИЙ ЛИСТ, 2018” →

Лю Пархоменко. Спомини про друга [Леопольда Ященка]. – Оригінальний текст автора.

Друг мій – Леопольд Ященко – неповторна творча особистість із генерації шестидесятників. Був різнобічно обдарованим, стихійним демократом, обстоював права людини, свободу слова. Серед радянського національно знівельованого соціуму не приховував гідності українця. Вирізнявся питомою цілісністю натури, високою порядністю, потребою правди та злагоди у стосунках.

Сферу його особливих зацікавлень становили сутнісні питання природи мистецтва і життєдіяльності суспільства. Мав виразну патріотичну громадянську позицію.

Ми були однокурсниками в Київській консерваторії (1950-1954 рр.), співробітниками в ІМФЕ АН УРСР (1958-1968 рр.), були друзями, солідарними в головних позиціях.

Continue reading “СПОМИНИ ПРО ДРУГА (Леопольда Ященка) – Лю ПАРХОМЕНКО, 2018” →

Леопольд Ященко. Режим був нещадний до неслухів [Спогад про події 1968 року] / До 30-річчя Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.104-105(88-109). – DJVU.

У квітні 2018 року минуло півстоліття від тієї вікопомної події – підписання Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомого ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”. Републікуємо сьогодні спогади одного з підписантів – Леопольда Ященка, написані ним двадцять років тому для журналу “Сучасність”.

Разом із Ященком листа підписали ще кілька учасників хору “Гомін”: етнограф Лідія Орел, інженер Ганна Даценко, біолог Андрій Путь, журналістка Маргарита Довгань – і художниця Алла Горська, яка невдовзі загинула від рук КДБістів. Кожен з них пройшов свій тернистий шлях. Згадаймо їх сьогодні – їхнє життя, працю і вболівання за Україну…

Отже, слово свідка і учасника тих подій – Леопольда Ященка.

Continue reading “Режим був нещадний до неслухів (спогад про події 1968 року) – Леопольд Ященко, 1999” →