Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні – квітень 1968

Генеральному Секретареві ЦК КПРС
Л.І.Брєжнєву

Голові Ради Міністрів СРСР
А.Н.Косиґіну

Голові Президії Верховної Ради СРСР
Н.В.Подгорному

Звертаємося до Вас у справі, яка глибоко хвилює різні кола радянської громадськості.

Протягом останніх кількох років у Радянському Союзі провадяться політичні процеси над молодими людьми з середовища творчої і наукової інтелігенції. Ми занепокоєні цими процесами з ряду причин.

Насамперед, нас не може не тривожити те, що під час проведення багатьох із цих процесів порушувалися закони нашої країни. Наприклад, усі процеси в Києві, Львові та Івано-Франківську 1965-66 рр., на яких засуджено понад 20 осіб, провадилися у закритому порядку – всупереч тому, що прямой недвозначно Гарантоване Конституцією СРСР, Конституціями союзних республік та їх кримінальними кодексами. Мало того, закритий характер сприяв порушенню законності в самому перебігу судових доходжень.

Ми вважаємо, що порушення принципу прилюдності судочинства іде в розріз з рішеннями XX і XXII з’їздів партії про відновлення соціалістичноі законності, в розріз з інтересами радянського суспільства, є глумом над найвищим законом нашої країни – Конституцією Союзу Радянських Соціалістичних Республік – і нічим не може бути виправдане.

Принцип прилюдності включає в себе не тільки відкриту судову розправу, але й широке та правдиве висвітлення її ходу в пресі. Відомою є вимога В.І.Леніна про те, що широкі маси повинні все знати, все бачити і мати можливість про все судити, що особливо стосується каральних органів “маса повинна мати право знати і перевіряти кожний, навіть найменший крок їх діяльності” (В.І.Ленін, т.27, с.186). Одначе наша преса зовсім не реагувала на політичні процеси, що відбувалися на Україні. Що ж до політичних процесів, які відбувалися у Москві, то короткі повідомлення про них у пресі можуть викликати радше здивування і образити своєю неповагою до здорового глузду радянського читача, ніж дати йому правдиву інформацію про ті справи і перебіг судового доходження.

Ця – по суті – безконтрольність і непублічність уможливила порушення конституційних гарантій і процесуальних норм. Стало майже правилом, що на подібних політичних процесах суд відмовляється вислуховувати свідків оборони й обмежується тільки свідками звинувачення. Факти, наведені в широковідомому відкритому листі П.Литвинова і Л.Богораз, красномовно свідчать про те, що суд над Ґалансковим, Ґінзбурґом, Добровольським і Ляшковою проводився з грубим порушенням процесуальних норм.

Звертає на себе увагу та зловісна обставина, що в багатьох випадках підсудним інкримінуються висловлювані й обстоювані ними погляди, які зовсім не мають антирадянського характеру, а лише містять у собі критику окремих явищ нашого суспільного життя або критику явних відхилень від соціалістичного ідеалу, явних порушень офіційно проголошених норм. Наприклад, журналіст В’ячеслав Чорновіл був суджений Львівським обласним судом 15 листопада 1967 р. лише за те, що зібрав і передав до офіційних органів матеріяли, які розкривають протизаконний і юридично безграмотний характер політичних процесів, проведених на Україні в 1965-1966 роках. І, незважаючи на те, що обвинувачення не змогло висунути проти В.Чорновола нічого переконливого і не могло навіть виставити проти нього ані одного свідка (з двох виставлених обвинуваченням свідків один не з’явився до суду з невідомих причин, а другий відмовився від своїх попередніх зізнань і дав зізнання на користь В.Чорновола), незважаючи на те, що оборона переконливо і яскраво викрила всю сміховинність висунутого проти В.Чорновола звинувачення – суд усе-таки задовольнив усі вимоги звинувачення і засудив молодого журналіста на три роки позбавлення волі.

Усі ці і багато інших фактів говорять про те, що ведені в останніх роках політичні процеси стають формою придушення інакомислячих, формою придушення громадянської активності й соціальної критики, зовсім необхідної для здоров’я будь-якого суспільства. Вони свідчать про щораз сильнішу реставрацію сталінізму, проти якої так енергійно і мужньо перестерігають І.Габай, Ю.Кім та П.Якір у своєму звертанні до діячів науки, культури і мистецтва СРСР. На Україні, де порушення демократії доповнюються та загострюються перекрученнями в національному питанні, симптоми сталінізму виявляються ще виразніше і брутальніше.

Ми вважаємо за свій обов’язок висловити глибоку тривогу з приводу всього наведеного вище. Ми закликаємо Вас використати свій авторитет і свої повноваження в тому напрямі, щоб органи суду і прокуратури строго дотримувалися радянських законів і щоб труднощі та різноголосся, які виникають у нашому суспільно-політичному житті, вирішувалися в ідейній сфері, а не віддавалися компетенції органів прокуратури та держбезпеки.
 

1. С.Параджанов – кінорежисер, лауреат міжнародних фестивалів,
2. А.М.Корольов – кандидат фіз.-мат. наук,
3. Ю.В.Цехмістренко – кандидат фіз.-мат. наук,
4. І.С.Марчук – мистець,
5. В.Г.Боднарчук – кандидат фіз.-мат. наук,
6. І.Г.Заславська – кандидат фіз.-мат. наук,
7. А.Ф.Лубченко – професор, доктор фіз.-мат. наук, лауреат Ленінської премії,
8. І.П.Дзюб – кандидат фіз.-мат. наук,
9. І.О.Світличний – літератор,
10. В.А.Вишенський – математик,
11. І.М.Дзюба – член Спілки письменників України,
12. З.С.Грибников – кандидат фіз.-мат. наук,
13. М.М.Григорьев – фізик,
14. Б.Д.Шаніна – фізик,
15. М.І.Білецький – математик,
16. В.Бондар – кандидат фіз.-мат. наук,
17. В.А.Тягай – кандидат фіз.-мат. наук,
18. Ю.Кулюпін – кандиидат фіз.-мат. наук,
19. В.Зуєв – фізик,
20. О.Г.Сарбей – кандидат фіз.-мат. наук,
21. П.М.Томчук – кандидат фіз.-мат. наук,
22. Д.Абакаров – майстер спорту СРСР,
23. В.І.Шека – кандидат фіз.-мат. наук,
24. Г.П.Кочур – член СПУ,
25. В.О.Шевчук – член СПУ,
26. Л.Костенко – член СПУ,
27. Є.О.Попович – літератор,
28. М.Коцюбинська – літератор,
29. Б.Харчук – член СПУ,
30. 3.Франко – літератор,
31. А.Горська – член Спілки художників України,
32. Б.Антоненко-Давидович – член СПУ,
33. Б.Гопник – член Спілки журналістів СРСР,
34. A.В.Скороход – професор, доктор фіз.-мат. наук, член-кор. АН УРСР,
35. B.Б.Богданович – ст. інженер,
36. В.Н.Ораєвський – кандидат фіз.-мат. наук,
37. В.Покровський – фізик,
38. П.Діброва – ст. інженер,
39. A.О.Білецький – доктор філ. наук,
40. Т.Н.Чернишева – доктор філ. наук,
41. Ж.Скляренко – фізик,
42. Т.Калустян – артистка, лауреат українського конкурсу вокалістів,
43. Ю.Д.Соколов – професор, доктор фіз.-мат. наук, чл.-кор. АН УРСР,
44. Ю.М.Березанський – професор, доктор фіз.-мат. наук, чл.-кор. АН УРСР,
45. Є.О.Сверстюк – літератор,
46. Ю.Н.Коваленко – кандидат техн. наук.
47. А.М.Таран – журналіст,
48. О.Братко – кандидат філ. наук,
49. Г.Г.Криворучко – робітник,
50. Т.Коломієць – член СПУ,
51. О.Ф.Сергієнко – студент,
52. Б.Є.Тюфанов – інженер,
53. Г.В.Болотова – продавець,
54. B.В.Лінчевський – студент,
55. В.А.Форменко – студент,
56. М.Р.Селіванов – студент,
57. Л.Г.Орел – педагог,
58. М.А.Черненко – редактор,
59. A.Т.Болехівський – лікар,
60. М.І.Палій – студентка,
61. Я.В.Конопада – лікар,
62. B.Б.Здоровило – інженер,
63. Н.П.Безпалько – бухгалтер,
64. Л.І.Ященко – член Спілки композиторів України,
65. Т.Р.Гірник – філолог,
66. І.І.Русин – інженер,
67. А.В.Забой – мистець,
68. В.О.Безпалько – робітник,
69. Б.Ф.Матушевський – інженер,
70. М.Ю.Брайчевський – кандидат істор. наук,
71. В.П.Савчук – робітник,
72. Д.Порхун – пенсіонер,
73. А.Н.Даценко – ст. інженер,
74. Б.Д.Широцький – юрист,
75. В.Г.Орел – інженер,
76. Р.О.Мельниченко – філолог,
77. Л.Просятківська – педагог,
78. Л.І.Литовченко – студентка,
79. Е.Ашпіс – викладач консерваторії,
80. О.Г.Ситенко – професор, доктор фіз.-мат. наук, чл.-кор. АН УРСР,
81. І.Бойчак – канд. філ. наук, чл. СПУ,
82. В.Коломієць – чл. СПУ,
83. Л.Семикіна – чл. Спілки художників України,
84. Г.Ф.Дворко – доктор хім. наук,
85. А.Л.Путь – кандидат біолог. наук,
86. Г.О.Бачинський – кандидат біолог. наук,
87. П.Ф.Гожик – кандидат геолого-мінералогічних наук,
88. Г.Матвієнко – біолог,
89. І.Б.Люрін – біолог,
90. А.Шевченко – журналіст,
91. Л.Коваленко – кандидат філ. наук, член СПУ,
92. І.Драч – член СПУ,
93. М.Вінграновський – член СПУ,
94. Ю.Сердюк – член СПУ,
95. Г.Севрук – мистець-маляр,
96. А.Осинська – артистка,
97. Л.П.Кармазина – інженер,
98. К.Б.Толпиго – професор, доктор фіз.-мат. наук, чл.-кор. АН УРСР,
99. С.Кириченко – засл. діяч мистецтв УРСР,
100. A.Семенов – інженер,
101. В.Зарецький – член Спілки художників України,
102. Семенова – біолог,
103. І.Литовченко – член Спілки художників України,
104. Б.Плаксій – мистець,
105. В.Некрасов – письменник, член СПУ, лавреат держ. премії,
106. Комашков – слюсар,
107. Назаренко – електрик,
108. Ердан – робітник,
109. Берлінська – робітник,
110. Педошковський – арматурник,
111. Могиль – гідроізолювальник,
112. Дирів – електрик,
113. Булай – електрик,
114. Мапаксев – робітник,
115. Виноград – робітник,
116. Касимчук – ливар,
117. Громадюк – бетонувальник,
118. Сугоняко – тесляр,
119. Рябокінь – асенізатор,
120. Стефанчук – гідроізолювальник,
121. Петров – гідроізолювальник,
122. Горбац – електрик,
123. Цебенко – шофер,
124. Чижевський – бет. монтажник,
125. Годун – каменяр,
126. Кирев – електрозварювальник,
127. Іваненко – гравер,
128. Сирош – слюсар,
129. B.Стус – літератор,
130. Р.Довгань – журналіст,
131. Р.Корогодський – мистецтвознавець,
132. А.Захарчук – мистець,
133. В.Луцак – скульптор,
134. Б.Довгань – скульптор,
135. В.Богословський – лікар,
136. Я.Ступак – літератор,
137. Я.Кендзьор – робітник,
138. В.Яременко – літератор.

Квітень 1968.
Переклад з російської

Генеральному секретарю ЦК КПСС Л.И.Брежневу

Председателю Совета Министров СССР А.Н.Косыгину

Председателю Президиума Верховного Совета СССР Н.В.Подгорному

Обращаемся к Вам по вопросу, глубоко волнующему различные круги советской общественности.

На протяжении нескольких последних лет в Советском Союзе проводятся политические процессы над молодыми людьми из среды творческой и научной интеллигенции. Мы обеспокоены этими процессами по ряду причин.

Прежде всего, нас не может не тревожить то, что при проведении многих из этих процессов нарушались законы нашей страны. Например, все процессы в Киеве, Львове и Ивано-Франковске 1965 – 1966 гг., на которых осуждено более 20 человек, проводились в закрытом порядке – вопреки тому, что прямо и недвусмысленно гарантировано Конституцией СССР, Конституциями союзных республик и их уголовными кодексами. Более того, закрытый характер процессов способствовал нарушению законности в самом ходе судебных разбирательств.

Мы считаем, что нарушение принципа гласности судопроизводства идет вразрез с решениями XX и XXII сьездов партии о восстановлении социалистической законности, вразрез с интересами советского общества, является надругательством над высшим законом нашей страны – Конституцией Союза Советских Социалистических Республик – и ничем не может быть оправдано.

Принцип гласности включает в себя не только открытое судебное разбирательство, но и широкое и правдивое освещение его хода в печати. Известно требование В.И.Ленина о том, что широкие массы должны все знать, все видеть и иметь возможность обо всем судить, что особенно в отношении карательных органов “масса должна иметь право знать и проверить каждый, даже наименьший шаг их деятельности” (В.И.Ленин, т.27, стр.186). Между тем, наша печать совершенно не реагировала на политические процессы, проводимые на Украине. Что же касается политических процессов, проводившихся в Москве, то краткие сообщения о них, появившиеся в печати, способны скорее вызвать недоумение и оскорбить своим неуважением к здравому смыслу советского читателя, нежели дать ему действительную информацию о слушавшихся делах и ходе судебного разбирательства.

Эта – по сути – бесконтрольность и непубличность сделала возможным нарушение конституционных гарантий и процессуальных норм. Стало почти правилом, что на подобных политических процессах суд отказывается выслушивать свидетелей защиты и ограничивается только свидетелями обвинения. Факты, приведенные в получившем широкую известность открытом письме П.Литвинова и Л.Богораз, красноречиво свидетельствуют о том, что суд над Галансковым, Гинзбургом, Добровольским и Лашковой проводился с грубым нарушением процессуальных норм.

Обращает на себя внимание то зловещее обстоятельство, что во многих случаях подсудимым инкриминируются высказываемые и отстаиваемые ими взгляды, отнюдь не имеющие антисоветского характера, а лишь содержащие критику отдельных явлений нашей общественной жизни или критику явных отступлений от социалистического идеала, явных нарушений официально провозглашаемых норм. Например, журналист Вячеслав Черновол был судим Львовским областным судом 15 ноября 1967 г. только за то, что собрал и представил в официальные органы материалы, раскрывающие противозаконный и юридически безграмотный характер политических процессов, проведенных на Украине в 1965 – 1966 гг. И несмотря на то, что обвинение не смогло выдвинуть против В.Черновола ничего вразумительного, не смогло даже выставить против него ни одного свидетельского показания (из двух привлеченных обвинением свидетелей один не явился на суд по неизвестным причинам, а другой отказался от своих прежних показаний и дал показания в пользу В.Черновола), несмотря на то, что защита убедительно и ярко вскрыла всю смехотворность выдвинутого против В.Черновола обвинения – суд все-таки удовлетворил все требования обвинения и приговорил молодого журналиста к трем годам лишения свободы.

Все это и многие другие акты говорят о том, что проводимые в последние годы политические процессы становятся формой подавления инакомыслящих, формой подавления гражданской активности и социальной критики, совершенно необходимой для здоровья всякого общества. Они свидетельствуют об усилившейся реставрации сталинизма, от которой столь энергично и мужественно предостерегают И.Габай, Ю.Ким и П.Якир в своем обращении к деятелям науки, культуры и искусства в СССР. На Украине, где нарушения демократии дополняются и обостряются извращениями в национальном вопросе, симптомы сталинизма проявляются еще более явно и грубо.

Мы считаем своим долгом выразить глубокую тревогу по поводу происходящего. Мы призываем Вас использовать свой авторитет и свои полномочия в том направлении, чтобы органы суда и прокуратуры строго соблюдали советские законы и чтобы возникающие в нашей общественно-политической жизни трудности и разногласия разрешались в идейной сфере, а не отдавались компетенции органов прокуратуры и госбезопасности.