ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, ХТО СПІВАЄ (до 70-річчя Леопольда Ященка) – Микола ТКАЧ, 1998

Леопольд Ященко

Микола Ткач. У золотистому тумані, або Щасливий той, хто співає: до 70-річного ювілею Леопольда Ященка – 1998.

Є вічна загадка Любові.
Григір Тютюнник

Коли йдеться про щирих трудівників на ниві yкpaїнської народної пісні, та й загалом – про людей, що залюблені в традиційну культуру, то, як правило, це – вихідці з села. Для них народна традиція і пісня, зокрема, живуть невід’ємно з картинами селянського побуту та живою природою: чередами худоби і вервечками гусей та качок, квітуванням садів і луків, гудінням бджіл і щебетанням птахів; хлібними нивами та ранковими росами, що приємно морозять босі ноги і рясно виблискують золотими скалками у золотистому тумані вируючого сонця. Леопольд Ященко, відомий фольклорист, композитор і музикознавець, керівник уславленого хору “Гомін”, своєрідний виняток із цього правила, як і з багатьох інших.

Народився він не в селі, а в столичному столицьому Києві. В оточенні похмурих будинків з комунальними квартирами, бруківки та асфальту, в стихії вирування людських пристрастей. Чи не звідси його безпосередність (для декого дивацтво), природна легкість і мистецька відкритість у спілкуванні з людьми. Йому немає від кого ховатися. Немає куди ховатися. І немає чого приховувати, бо він тут, серед цього гамірливого міста народився й зріс. Це його середовище. Тоді як селюку завжди доводиться опановувати міське середовище. Тож, коли їдучи на ескалаторі в київському метрополітені, ви раптом почуєте ніжні переливи сопілки, не майте ні найменшого сумніву – то Ященко.

Читати далі »

2 лютого 2019   (оновлено 02.02.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Хай пам’ять живе, не згасає!.. (спогади про Леопольда Ященка) – Людмила СТОГНОТА, 2018

Під час різдвяного концерту Навесні 1965 року, закінчуючи Львівський політехнічний інститут, я чотири місяці проходила практику і писала дипломну роботу в Мінську на заводі, де виготовляли електронно-обчислювальні машини. Коли восени повернулась до Львова, мені, як сніг на голову, впала страшна звістка про арешти і слідство у справі братів Михайла і Богдана Горинів, М.Осадчого, Михайла та Ярослави Менкуш і Михайла Савича Масютка. З ним і його відданою дружиною Ганною Григорівною з волинського роду Романишиних я приятелювала з 1962 року.

Наприкінці року, отримавши диплом, я приїхала до Києва за призначенням на завод “Маяк”. Незважаючи на те, що ми з матір’ю впродовж 16 років мали статус – тавро родичів “ворога народу” (батько з 1947 р. освоював неосяжні імперські простори Воркути, Колими, Комі “за зраду батьківщини”). Я все одно була приголомшена і спустошена не тільки через львівські події, а й через особисту сімейну драму і атмосферу на роботі. Серед п’ятитисячного заводського колективу серед якого було багато вихідців з навколишніх сіл, я була там не просто “білою вороною”, а унікальним експонатом в музеї, театрі абсурду – бо одна розмовляла рідною мовою. На мене показували пальцем і навіть приходили подивитися! І мені весь час здавалося, що іду я якимось безмежним полем, порослим дикими чагарниками, будяками і чортополохом, а все зело живлюще, цілюще і пахнуще давно й нещодавно витолочено.

Уже не можу пригадати, чию спасенну руку подала мені Доля, щоб привести спочатку до хору “Жайворонок”, а потім і до “Гомону”, який був створений Леопольдом Ященком за порадою і з благословення нашого подвижника – патріарха світлої пам’яті Івана Макаровича Гончара.

Читати далі »

1 лютого 2019   (оновлено 02.02.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                                

“Леопольд Іванович кардинально змінив мою долю” – Людмила ІВАННІКОВА, 2018

Леопольд Ященко Я виросла в селі, і ще, мабуть, не вміла говорити (принаймні, мови не розуміла), а вже мене навчили співати:

“Катерино, відчини, я приніс горілки:
В тебе нема чоловіка, в мене нема жінки!”

Це була одна з найперших пісень, яку я вивчила. Оскільки співала мати, співали дівчата на вулиці, співали парубки, що часто збирались у нас на застілля, співали на толоках, на весіллях, на різних “оказіях”, і співали всі – то співали й ми, діти. Співали ми в яслах і вдома на гойдалці. Співали на ганку і на воринах весною, а взимку в хаті під грубкою. Співали у полі, пасучи спочатку гуси, а згодом корови. Співали у школі на перервах і після уроків, їдучи автобусом додому, і на зупинці “на соші”, де “ловили” попутку, щоб доїхати до села, і на версі на кузові, і в клубі, і скрізь при найменшій нагоді, якщо збиралися разом. Писали пісенники і змагалися, хто знає більше пісень… І це було природньо, як дихати.

Та не так вийшло, коли я вступила до університету і почала жити в Києві. Я немов потрапила в якусь пустелю. Звичайно, скучала за селом, за природою, а найбільше допікало те, що не було з ким співати. Правда, там були і сільські дівчата, але вони вважали, що співати – це соромно і непристойно, що це якась аномалія.

Та одного року сталося диво.

Читати далі »

1 лютого 2019   (оновлено 01.02.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Висока місія Івана Гончара – Леопольд ЯЩЕНКО, 2010

Іван Гончар Це було десь на початку 60-х років, у часи хрущовської “відлиги”. До нас, в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де я тоді працював, навідувався такий собі Іван Лисенко – простий малограмотний робітник-пенсіонер, але завзятий патріот, шанувальник Тараса Шевченка. Він писав скарги в офіційні органи про всілякі наші негаразди, − наприклад, про те, що в парку ім. Т.Шевченка дерева обабіч вузької доріжки до пам’ятника затуляють огляд з боку Університету тощо. Згодом до деяких його сигналів таки прислухалися. Пам’ятаю, він хвалився, що вже є вказівка директору кондитерської фабрики налагодити виробництво українських пряників, про що він одержав письмове повідомлення. Він дуже тішився з того: як-не-як, а це вже була хай невелика, але все ж перемога на шляху до нашого національного відродження.

Цей чоловік і привів мене в музей Івана Гончара. Згадую про це тому, що в ті часи свідомі українці були розпорошені й роз’єднані, отже такі люди допомагали їм знайти себе взаємно і сконсолідуватися: на офіційні засоби інформації сподіватися не доводилось. Там я познайомився з колишніми політв’язнями сталінських концтаборів Євгеном та Вірою Чередниченками, художником Степаном Кириченком, артисткою Тетяною Цимбал, а також із багатьма молодими шанувальниками народного мистецтва. І вже тоді я зрозумів, що музей Гончара – це не просто музей, а важливий осередок української культури, який виконує високу місію пробудження і єднання національно-патріотичних сил.

Читати далі »

27 січня 2019   (оновлено 28.01.2019)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Творча праця Леопольда Ященка та її продовження – ВІДКРИТИЙ ЛИСТ, 2018

Леопольд Ященко. 1991 Як відомо, 3 червня 2018 року відбувся Перший Всеукраїнський відкритий фестиваль хорових колективів імені Леопольда Ященка. Для нас усіх це стало несподіванкою – і немов би й приємною: люди, які ніколи не були “гомінчанами”, узялися вшанувати пам’ять маестро до його 90-річчя… Довідалися ми про такі наміри лише за два тижні до його проведення – 17 травня, і, ясна річ, поцікавилися положенням про фестиваль та програмою.

Витяг із положення, склад журі та програму фестивалю ми одержали від організаторів за два дні до його проведення. Дещо зразу здивувало, але… справу вже зроблено, йдемо дивитися.

Враження від фестивалю вийшло, сказати б, двоїсте. З одного боку, задоволені учасники, журі та глядачі. Останніх, до речі, було небагато; втім, це й не дивно для першого заходу. З іншого – великий портрет Леопольда Ященка на сцені виглядав дедалі більше недоречним… Чому – спробуємо пояснити.

Читати далі »

13 березня 2019   (оновлено 20.03.2019)   //   Категорії: Новини, ОГЛЯДИ, СТАТТІ                             Теґи: ,    

У дорозі до рідної пісні (інтерв’ю з Леопольдом Ященком) − Надія ДАНИЛЕВСЬКА, 2008

Леопольд Ященко записує фольклорні колективи у МНАПУ. 1996

Надія Данилевська. У дорозі до рідної пісні [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком] / Журн. Українська культура. − 2008. − PDF.

Виповнюється 80 років від дня народження Леопольда Івановича Ященка – відомого композитора, музикознавця, легендарного і незмінного керівника хору “Гомін”, невтомного борця за впровадження і популяризацію української народної пісні серед народних мас, лауреата державної Шевченківської премії. Цю радісну подію з ним розділяють близькі: дружина Лідія Григорівна Орел, сини Іван з сім’єю і Тарас, внучки Лариса з сім’єю і Ліна та правнучка Валерія; учасники його хору, численні шанувальники таланту і творчості; редакція журналу “Українська культура”. З роси й води Вам, шановний ювіляре!

− Леопольде Івановичу, як Ви готуєтеся зустріти свій 80-річний ювілей?

− Я зобов’язаний, звичайно, здобутки всі до ладу привести. Бо вже прийшла пора. Про це не можна не думати щодня. Якби все залежало від мене. А то все це пов’язано із загальним станом речей у державі. Поки що із того реального, про що можна говорити, – це авторський вечір у філармонії. Якщо не поміняється дата, то 29 листопада цього року. Кілька років тому у мене був вечір у філармонії. Він гарно пройшов. Крім аматорів, брали участь професійні колективи, артисти. Сподіваюсь, вони будуть і цього разу.

Читати далі »

31 серпня 2018   (оновлено 31.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                                

СПОМИНИ ПРО ДРУГА (Леопольда Ященка) – Лю ПАРХОМЕНКО, 2018

Леопольд Ященко з однокурсниками. 1954

Лю Пархоменко. Спомини про друга [Леопольда Ященка]. – Оригінальний текст автора.

Друг мій – Леопольд Ященко – неповторна творча особистість із генерації шестидесятників. Був різнобічно обдарованим, стихійним демократом, обстоював права людини, свободу слова. Серед радянського національно знівельованого соціуму не приховував гідності українця. Вирізнявся питомою цілісністю натури, високою порядністю, потребою правди та злагоди у стосунках.

Сферу його особливих зацікавлень становили сутнісні питання природи мистецтва і життєдіяльності суспільства. Мав виразну патріотичну громадянську позицію.

Ми були однокурсниками в Київській консерваторії (1950-1954 рр.), співробітниками в ІМФЕ АН УРСР (1958-1968 рр.), були друзями, солідарними в головних позиціях.

Читати далі »

30 серпня 2018   (оновлено 30.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Яким має бути наш державний гімн – Леопольд ЯЩЕНКО, 1999-2009

Герб України

Леопольд Ященко. Яким має бути наш державний гімн. [Оригінальний текст з архіву автора]. – 1999-2009.   До теми:     Леопольд Ященко. Гімн має співати весь народ. – Газ. Україна і світ. – 2005. – 11-17 грудня(?). – PDF.

Напевне, багатьом із нас доводилося бути свідками такого невтішного явища: на велелюдному урочистому зібранні в механічному запису звучить мелодія державного гімну, всі встають і мовчки слухають. І лише дехто несміливо підспівує у низькому регістрі, так що його ледве чути.

У чому ж річ? Чи ми вже геть відучилися співати, чи слів не знаємо? Та ні ж бо, справа у незручній тональності: професіонали “підігнали” її під себе, не дбаючи про широкий загал. Тим самим нехтується сама функція державного гімну, який має бути приступним для всіх, а не лише для вишколених академічних капел.

Тому ми опустили тональність на півтора тони – з сі-бемоль мажору в соль мажор – і пропонуємо свою редакцію, яка, на наш погляд, забезпечує звучання всіх партій мішаного хору у більш-менш зручному регістрі. В цій редакції хор “Гомін” співає державний гімн уже багато років.

Читати далі »

17 серпня 2018   (оновлено 18.08.2018)   //   Категорії: Новини, ПІСНІ, СТАТТІ                         Обробка:        

Режим був нещадний до неслухів (спогад про події 1968 року) – Леопольд Ященко, 1999

Веніамін Кушнір. Митець і генерал. 1990

Леопольд Ященко. Режим був нещадний до неслухів [Спогад про події 1968 року] / До 30-річчя Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.104-105(88-109). – DJVU.

У квітні 2018 року минуло півстоліття від тієї вікопомної події – підписання Листа протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомого ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”. Републікуємо сьогодні спогади одного з підписантів – Леопольда Ященка, написані ним двадцять років тому для журналу “Сучасність”.

Разом із Ященком листа підписали ще кілька учасників хору “Гомін”: етнограф Лідія Орел, інженер Ганна Даценко, біолог Андрій Путь, журналістка Маргарита Довгань – і художниця Алла Горська, яка невдовзі загинула від рук КДБістів. Кожен з них пройшов свій тернистий шлях. Згадаймо їх сьогодні – їхнє життя, працю і вболівання за Україну…

Отже, слово свідка і учасника тих подій – Леопольда Ященка.

Читати далі »

12 серпня 2018   (оновлено 16.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні – квітень 1968

Веніамін Кушнір. Розстріл. 1970-і

За публікацією: До 30-річчя листа протесту проти політичних переслідувань в Україні // Журн. Сучасність. – 1999. – №1. – Січень. – С.88-109. – DJVU.

Лист протесту проти політичних переслідувань в Україні, відомий ще як “Лист ста тридцяти семи (або ста тридцяти дев’яти)”, був одним із найпомітніших актів протидії неосталінським тенденціям в СРСР та відновленню політичних репресій. Він викликав великий резонанс в Україні та у світі. До 30-річчя цієї події журнал “Сучасність” надрукував текст листа (свого часу опублікований у західній пресі) і спогади ряду підписантів, зокрема й Леопольда Ященка.

Після введення радянських військ до Чехословаччини у серпні 1968 року ЦК КПРС прийняв закрите рішення про посилення ідеолого-пропагандистської діяльності, у тому числі доручивши КДБ СРСР посилити роботу проти дисидентського руху. У Кремлі гору брали сталіністи.

Незадовго до цих подій, у квітні 1968 року було відправлено громадського листа на ім’я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних процесів. Лист було написано у стриманих формулюваннях, обережно та толерантно. У ньому зверталась увага на відхід від рішень ХХ з’їзду КПРС, порушення соціалістичної законності.

Читати далі »

12 серпня 2018   (оновлено 16.08.2018)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи: