СТАТТІ

Posted in Новини СТАТТІ

“Гомін, гомін по діброві”: інтерв’ю з Леопольдом ЯЩЕНКОМ – Петро ШУЛЬГА, 2013

За публікацією: “Гомін, гомін по діброві” [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком] // Дзвони душі моєї / Петро Шульга. – Київ, 20__. – С.240-250. – pdf.

Цей матеріал свого часу підготував журналіст-“гомінчанин” Петро Васильович Шульга. Інтерв’ю надрукували тоді ще два періодичні видання (див. Публікації про “Гомін” і Леопольда Ященка), але тільки у власній книжці автор зміг подати його в повному обсязі, зберігши не лише інформацію, але й пряму мову Леопольда Івановича. І за це ми йому дуже вдячні! :)

2 червня 2013 року виповнилося 85 років з дня народження видатного маестро Леопольда Ященка – лауреата Шевченківської премії, знаного композитора, музикознавця, піснетворця, незмінного керівника Етнографічного хору “Гомін”, фольклорного ансамблю “Криниця”, невтомного борця за розвиток та популяризацію української народної пісні.

Цю знакову подію відзначає не лише славетна родина Леопольда Ященка та Лідії Орел, не тільки наші хорові колективи, а й уся співуча Україна. Без жодного перебільшення Ященка називають людиною з пісенної легенди, живою сопілкою, іноді навіть диваком. Адже серед сучасників навряд чи знайдеться хтось подібний, про кого ходило б стільки легенд з нашого реального життя.

Continue reading ““Гомін, гомін по діброві”: інтерв’ю з Леопольдом ЯЩЕНКОМ – Петро ШУЛЬГА, 2013″

Posted in Новини СТАТТІ

Ходить коляда в Україні – Леопольд Ященко, 2000

За публікацією: Леопольд Ященко. Ходить коляда в Україні // Українська газета. – 2000. – №1(171). – 6 січня. – PDF.

Цей текст, імовірно, був записаний з усної розповіді Леопольда Івановича, або ж зазнав надто великих редакційних втручань. Про це можна судити з багатьох дуже нехарактерних для нього висловів; зокрема, викликає значні сумніви виклад етнографічних відомостей. На користь усної версії свідчить також відсутність у персональному архіві Леопольда Ященка первісного варіанта статті чи якихось чорнових записів. Утім, примірник газети підписаний рукою автора; отже, він публікацію, принаймні, бачив.

Continue reading “Ходить коляда в Україні – Леопольд Ященко, 2000”

Posted in Новини СТАТТІ

Зазорів Піснею (про Андрія Путя) – Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ, 2017

Стаття журналіста-“гомінчанина” Валерія Ясиновського про ветерана хору Андрія Леонтійовича Путя. Для молодших “гомінців” він став легендою…

Джерело: grinchenko-inform.kubg.edu.uaPDF.

Таке буває: пам’ять, зберігши купу прохідних деталей, навідріз відмовляється видавати щось украй важливе. Пам’ятаю собачий холод пізньої осені, перемерзле руде листя каштанів, навісний вітер насівав колючою крупкою, знайомий під’їзд “хрущовки”, знічений, змалений, зчорнілий, з балконами, насупленими на більма вікон, коли виносили його труну. І наш тихий спів, що одчайно бився об цеглу будинку:

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами…

Пам’ятаю півморок ритуальної зали крематорію, вутлі вінки, казенні подушечки з його бойовими орденами і медалями. Нашу аж геть невелелюдну процесію. І награну скорботу ритуальної працівниці, яка відсутньо переказувала його анкетні дані. Не всі, всіх вона точно не знала. Інакше тремтіли б її пальчики у яскравому манікюрі, стискаючи шпаргалку, і вона лякано глитала б слова, вичавлювала б із себе спокій, але говорила б п’яте через десяте. А то й чого доброго зовсім відмовилася б від цієї ритуальної церемонії, бо, воно ж, звісно, “зачєм мнє еті пріключєнія на одно мєсто?”

Continue reading “Зазорів Піснею (про Андрія Путя) – Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ, 2017”

Posted in Новини СТАТТІ

ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, ХТО СПІВАЄ (до 70-річчя Леопольда Ященка) – Микола ТКАЧ, 1998

Микола Ткач. У золотистому тумані, або Щасливий той, хто співає: до 70-річного ювілею Леопольда Ященка – 1998.

Є вічна загадка Любові.
Григір Тютюнник

Коли йдеться про щирих трудівників на ниві yкpaїнської народної пісні, та й загалом – про людей, що залюблені в традиційну культуру, то, як правило, це – вихідці з села. Для них народна традиція і пісня, зокрема, живуть невід’ємно з картинами селянського побуту та живою природою: чередами худоби і вервечками гусей та качок, квітуванням садів і луків, гудінням бджіл і щебетанням птахів; хлібними нивами та ранковими росами, що приємно морозять босі ноги і рясно виблискують золотими скалками у золотистому тумані вируючого сонця. Леопольд Ященко, відомий фольклорист, композитор і музикознавець, керівник уславленого хору “Гомін”, своєрідний виняток із цього правила, як і з багатьох інших.

Народився він не в селі, а в столичному столицьому Києві. В оточенні похмурих будинків з комунальними квартирами, бруківки та асфальту, в стихії вирування людських пристрастей. Чи не звідси його безпосередність (для декого дивацтво), природна легкість і мистецька відкритість у спілкуванні з людьми. Йому немає від кого ховатися. Немає куди ховатися. І немає чого приховувати, бо він тут, серед цього гамірливого міста народився й зріс. Це його середовище. Тоді як селюку завжди доводиться опановувати міське середовище. Тож, коли їдучи на ескалаторі в київському метрополітені, ви раптом почуєте ніжні переливи сопілки, не майте ні найменшого сумніву – то Ященко.

Continue reading “ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, ХТО СПІВАЄ (до 70-річчя Леопольда Ященка) – Микола ТКАЧ, 1998”

Posted in Новини СТАТТІ

Хай пам’ять живе, не згасає!.. (спогади про Леопольда Ященка) – Людмила СТОГНОТА, 2018

Навесні 1965 року, закінчуючи Львівський політехнічний інститут, я чотири місяці проходила практику і писала дипломну роботу в Мінську на заводі, де виготовляли електронно-обчислювальні машини. Коли восени повернулась до Львова, мені, як сніг на голову, впала страшна звістка про арешти і слідство у справі братів Михайла і Богдана Горинів, М.Осадчого, Михайла та Ярослави Менкуш і Михайла Савича Масютка. З ним і його відданою дружиною Ганною Григорівною з волинського роду Романишиних я приятелювала з 1962 року.

Наприкінці року, отримавши диплом, я приїхала до Києва за призначенням на завод “Маяк”. Незважаючи на те, що ми з матір’ю впродовж 16 років мали статус – тавро родичів “ворога народу” (батько з 1947 р. освоював неосяжні імперські простори Воркути, Колими, Комі “за зраду батьківщини”). Я все одно була приголомшена і спустошена не тільки через львівські події, а й через особисту сімейну драму і атмосферу на роботі. Серед п’ятитисячного заводського колективу серед якого було багато вихідців з навколишніх сіл, я була там не просто “білою вороною”, а унікальним експонатом в музеї, театрі абсурду – бо одна розмовляла рідною мовою. На мене показували пальцем і навіть приходили подивитися! І мені весь час здавалося, що іду я якимось безмежним полем, порослим дикими чагарниками, будяками і чортополохом, а все зело живлюще, цілюще і пахнуще давно й нещодавно витолочено.

Уже не можу пригадати, чию спасенну руку подала мені Доля, щоб привести спочатку до хору “Жайворонок”, а потім і до “Гомону”, який був створений Леопольдом Ященком за порадою і з благословення нашого подвижника – патріарха світлої пам’яті Івана Макаровича Гончара.

Continue reading “Хай пам’ять живе, не згасає!.. (спогади про Леопольда Ященка) – Людмила СТОГНОТА, 2018”

Posted in Новини СТАТТІ

“Леопольд Іванович кардинально змінив мою долю” – Людмила ІВАННІКОВА, 2018

Я виросла в селі, і ще, мабуть, не вміла говорити (принаймні, мови не розуміла), а вже мене навчили співати:

“Катерино, відчини, я приніс горілки:
В тебе нема чоловіка, в мене нема жінки!”

Це була одна з найперших пісень, яку я вивчила. Оскільки співала мати, співали дівчата на вулиці, співали парубки, що часто збирались у нас на застілля, співали на толоках, на весіллях, на різних “оказіях”, і співали всі – то співали й ми, діти. Співали ми в яслах і вдома на гойдалці. Співали на ганку і на воринах весною, а взимку в хаті під грубкою. Співали у полі, пасучи спочатку гуси, а згодом корови. Співали у школі на перервах і після уроків, їдучи автобусом додому, і на зупинці “на соші”, де “ловили” попутку, щоб доїхати до села, і на версі на кузові, і в клубі, і скрізь при найменшій нагоді, якщо збиралися разом. Писали пісенники і змагалися, хто знає більше пісень… І це було природньо, як дихати.

Та не так вийшло, коли я вступила до університету і почала жити в Києві. Я немов потрапила в якусь пустелю. Звичайно, скучала за селом, за природою, а найбільше допікало те, що не було з ким співати. Правда, там були і сільські дівчата, але вони вважали, що співати – це соромно і непристойно, що це якась аномалія.

Та одного року сталося диво.

Continue reading ““Леопольд Іванович кардинально змінив мою долю” – Людмила ІВАННІКОВА, 2018″

Posted in Новини СТАТТІ

Висока місія Івана Гончара – Леопольд ЯЩЕНКО, 2010

Це було десь на початку 60-х років, у часи хрущовської “відлиги”. До нас, в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де я тоді працював, навідувався такий собі Іван Лисенко – простий малограмотний робітник-пенсіонер, але завзятий патріот, шанувальник Тараса Шевченка. Він писав скарги в офіційні органи про всілякі наші негаразди, − наприклад, про те, що в парку ім. Т.Шевченка дерева обабіч вузької доріжки до пам’ятника затуляють огляд з боку Університету тощо. Згодом до деяких його сигналів таки прислухалися. Пам’ятаю, він хвалився, що вже є вказівка директору кондитерської фабрики налагодити виробництво українських пряників, про що він одержав письмове повідомлення. Він дуже тішився з того: як-не-як, а це вже була хай невелика, але все ж перемога на шляху до нашого національного відродження.

Цей чоловік і привів мене в музей Івана Гончара. Згадую про це тому, що в ті часи свідомі українці були розпорошені й роз’єднані, отже такі люди допомагали їм знайти себе взаємно і сконсолідуватися: на офіційні засоби інформації сподіватися не доводилось. Там я познайомився з колишніми політв’язнями сталінських концтаборів Євгеном та Вірою Чередниченками, художником Степаном Кириченком, артисткою Тетяною Цимбал, а також із багатьма молодими шанувальниками народного мистецтва. І вже тоді я зрозумів, що музей Гончара – це не просто музей, а важливий осередок української культури, який виконує високу місію пробудження і єднання національно-патріотичних сил.

Continue reading “Висока місія Івана Гончара – Леопольд ЯЩЕНКО, 2010”

Posted in Новини ОГЛЯДИ СТАТТІ

Творча праця Леопольда Ященка та її продовження – ВІДКРИТИЙ ЛИСТ, 2018

Як відомо, 3 червня 2018 року відбувся Перший Всеукраїнський відкритий фестиваль хорових колективів імені Леопольда Ященка. Для нас усіх це стало несподіванкою – і немов би й приємною: люди, які ніколи не були “гомінчанами”, узялися вшанувати пам’ять маестро до його 90-річчя… Довідалися ми про такі наміри лише за два тижні до його проведення – 17 травня, і, ясна річ, поцікавилися положенням про фестиваль та програмою.

Витяг із положення, склад журі та програму фестивалю ми одержали від організаторів за два дні до його проведення. Дещо зразу здивувало, але… справу вже зроблено, йдемо дивитися.

Враження від фестивалю вийшло, сказати б, двоїсте. З одного боку, задоволені учасники, журі та глядачі. Останніх, до речі, було небагато; втім, це й не дивно для першого заходу. З іншого – великий портрет Леопольда Ященка на сцені виглядав дедалі більше недоречним… Чому – спробуємо пояснити.

Continue reading “Творча праця Леопольда Ященка та її продовження – ВІДКРИТИЙ ЛИСТ, 2018”

Posted in Новини СТАТТІ

У дорозі до рідної пісні (інтерв’ю з Леопольдом Ященком) − Надія ДАНИЛЕВСЬКА, 2008

Надія Данилевська. У дорозі до рідної пісні [Інтерв’ю з Леопольдом Ященком] / Журн. Українська культура. − 2008. − PDF.

Виповнюється 80 років від дня народження Леопольда Івановича Ященка – відомого композитора, музикознавця, легендарного і незмінного керівника хору “Гомін”, невтомного борця за впровадження і популяризацію української народної пісні серед народних мас, лауреата державної Шевченківської премії. Цю радісну подію з ним розділяють близькі: дружина Лідія Григорівна Орел, сини Іван з сім’єю і Тарас, внучки Лариса з сім’єю і Ліна та правнучка Валерія; учасники його хору, численні шанувальники таланту і творчості; редакція журналу “Українська культура”. З роси й води Вам, шановний ювіляре!

− Леопольде Івановичу, як Ви готуєтеся зустріти свій 80-річний ювілей?

− Я зобов’язаний, звичайно, здобутки всі до ладу привести. Бо вже прийшла пора. Про це не можна не думати щодня. Якби все залежало від мене. А то все це пов’язано із загальним станом речей у державі. Поки що із того реального, про що можна говорити, – це авторський вечір у філармонії. Якщо не поміняється дата, то 29 листопада цього року. Кілька років тому у мене був вечір у філармонії. Він гарно пройшов. Крім аматорів, брали участь професійні колективи, артисти. Сподіваюсь, вони будуть і цього разу.

Continue reading “У дорозі до рідної пісні (інтерв’ю з Леопольдом Ященком) − Надія ДАНИЛЕВСЬКА, 2008”

Posted in Новини СТАТТІ

СПОМИНИ ПРО ДРУГА (Леопольда Ященка) – Лю ПАРХОМЕНКО, 2018

Лю Пархоменко. Спомини про друга [Леопольда Ященка]. – Оригінальний текст автора.

Друг мій – Леопольд Ященко – неповторна творча особистість із генерації шестидесятників. Був різнобічно обдарованим, стихійним демократом, обстоював права людини, свободу слова. Серед радянського національно знівельованого соціуму не приховував гідності українця. Вирізнявся питомою цілісністю натури, високою порядністю, потребою правди та злагоди у стосунках.

Сферу його особливих зацікавлень становили сутнісні питання природи мистецтва і життєдіяльності суспільства. Мав виразну патріотичну громадянську позицію.

Ми були однокурсниками в Київській консерваторії (1950-1954 рр.), співробітниками в ІМФЕ АН УРСР (1958-1968 рр.), були друзями, солідарними в головних позиціях.

Continue reading “СПОМИНИ ПРО ДРУГА (Леопольда Ященка) – Лю ПАРХОМЕНКО, 2018”