Народна пісня
Зазорів Піснею (про Андрія Путя) – Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ, 2017
Джерело: grinchenko-inform.kubg.edu.ua – PDF.
Таке буває: пам’ять, зберігши купу прохідних деталей, навідріз відмовляється видавати щось украй важливе. Пам’ятаю собачий холод пізньої осені, перемерзле руде листя каштанів, навісний вітер насівав колючою крупкою, знайомий під’їзд “хрущовки”, знічений, змалений, зчорнілий, з балконами, насупленими на більма вікон, коли виносили його труну. І наш тихий спів, що одчайно бився об цеглу будинку:
Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами…
Пам’ятаю півморок ритуальної зали крематорію, вутлі вінки, казенні подушечки з його бойовими орденами і медалями. Нашу аж геть невелелюдну процесію. І награну скорботу ритуальної працівниці, яка відсутньо переказувала його анкетні дані. Не всі, всіх вона точно не знала. Інакше тремтіли б її пальчики у яскравому манікюрі, стискаючи шпаргалку, і вона лякано глитала б слова, вичавлювала б із себе спокій, але говорила б п’яте через десяте. А то й чого доброго зовсім відмовилася б від цієї ритуальної церемонії, бо, воно ж, звісно, “зачєм мнє еті пріключєнія на одно мєсто?”
Continue reading “Зазорів Піснею (про Андрія Путя) – Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ, 2017”
ЗВЕРНЕННЯ до керівників самодіяльних хорів міста Києва та всіх шанувальників народної пісні – Леопольд ЯЩЕНКО, 2003
Леопольд ЯЩЕНКО. Звернення до керівників самодіяльних хорів міста Києва та всіх шанувальників народної пісні. [Оригінальний текст з архіву автора]. – 2003.
Ми, українці, вже звикли хвалитися тим, що являємо собою співучий народ і що створили не одну сотню тисяч пісень. Це справді так. Але не слід забувати, що творцями цих багатств є переважно наші предки, які співали при кожній нагоді – і в радості, і в горі.
Нині ж ми свої пісенні скарби втрачаємо на очах, і головною причиною цього є, на жаль, науково-технічний прогрес. Люди старшого віку є свідками того, що в нашому музичному побуті протягом останніх 50-ти років відбулася справжня революція: від мистецького самообслуговування ми перейшли до сервісу. Нині вже техніка за нас і співає, і грає, задовольняючи ледве чи не всі наші естетичні потреби. Забезпечуючи нам мистецький комфорт, вона разом з тим пригнічує масову творчу ініціативу. Внаслідок цього з творців пісенної культури ми поступово перетворюємося на її пасивних споживачів. У кращому разі замість техніки перед нами виступають всюдисущі естрадні “зірки”, а ми тільки слухаємо та в долоні плещемо.
МОЇ ЧУМАКИ: з історії одного хору – Василь ТРИЛІС, 2000-2006
Десь на Херсонщині чи Одещині, а може й далі на схід Сонця – не розберу здалеку – є ще великий незайманий степ, забутий або не помічений нашими ретельними господарниками. І немає там ні атомних електростанцій, ні залізниць, ні навіть найкращих в СНД камазів та мазів, а є жайворонки, дикі кози та неозора предвічна ніколи ніким не кошена тирса.
Посеред того безмежжя горить спокійний ощадливий вогонь, а круг нього сидять усі мої прапрадіди – молоді, дужі, очищені вітром, сонцем і часом від усякої скверни, мудрі й нелукаві, суворі й доброзичливі чумаки. Воли їхні сиві розбрелися по зеленому довкіллю, вози стоять осторонь, куліш вариться потихеньку, ніхто нікуди не спішить: попереду вічність.
І вони ведуть неспішну бесіду, все про все згадують, усьому віддають шану і щире зітхання. А часом ще й заспівають – Боже милий, що то за пісня! То сама душа їхня випростується з клопотів земних, розправляє крила та й летить над степом, то радіє світу-сонцю, то квилить журливо, то сміється як дитина.
Іду до того вогнища, як зачарований. Ближче й ближче, а все далеко. Пісню чую, а розмова така тиха та спокійна – треба йти ближче. Все життя йду. Так хочеться посидіти в їхньому колі, послухати ту мову. Ще не час. Ніхто не підніметься мені назустріч, не покаже дороги, не дасть місця коло вогню.
Ще не час.
НАРОДНА ПІСНЯ В НАШОМУ ПОБУТІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1994
Леопольд Ященко. Народна пісня в нашому побуті. [Оригінальний текст з архіву автора]. – 1994. Друковані варіанти: • Леопольд Ященко. Душа народу – в нашій пісні // Газ. Вечірній Київ. – 1993. – 21 серпня. – PDF. • Леопольд Ященко. Українська народна пісня в міському середовищі // Журнал “Народна творчість та етнографія”. – 1995. – №5 – С.11-17. – PDF.
Невтішне становище нашої народно-пісенної культури нині чимдалі більше турбує всіх, хто небайдужий до її долі. Люди все менше співають у побуті, і не тільки в місті, а й у селі, яке здавна було джерелом і охоронцем народних традицій. “Чи співатимемо ми в XXI столітті?” – такі тривожні питання ставлять читачі в пресі (газета “Культура і життя”, 15.05.1993). І небезпідставно. “Хто мені скаже – чи чув він, як у селі на вулиці співають дівчата? Не кажу вже про те, що її, тієї пісні, нема кому співати. Навіть там, де і є молодь, чомусь це не заведено. Ідуть собі юнаки та дівчата до клубу, почовгають там на дискотеці, та й додому” (там же).
І це, на жаль, типова картина для нашого часу. “По селах забувають, і то без найменших докорів сумління, слова і мелодії народних пісень, народні традиції і звичаї… клуби перетворюються на кінотеки і дансинги…” (там же, 11.09.1993р.).
Найчастіше кризу народної культури пов’язують із тяжкою спадщиною минулого, з руйнівною дією асиміляторського тоталітарного режиму, який намагався знівелювати нашу культуру, підірвати її самобутнє коріння, вбити в народі історичну пам’ять. Все це спричинилося до того, що народ у значній своїй масі збайдужів до власних духовних надбань, не цінує тих багатств, які дісталися йому в спадщину.
Continue reading “НАРОДНА ПІСНЯ В НАШОМУ ПОБУТІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1994”
Збірник пісень “КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ”
Колядки та щедрівки з репертуару етнографічного хору “Гомін” та Київського Кобзарського Цеху / Упорядники Леопольд Ященко та Катерина Міщенко. − К., 2005. − 186 с., нот. − pdf, midi(rar).
Ця книжка знадобиться усім, хто любить народну пісню і прагне долучитися до самобутнього українського звичаю – колядування та щедрування. Тут є пісні на всі смаки – від концертних обробок до простого народного викладу; від прадавніх коляд про створення світу до сучасних авторських пісень, які живуть поміж людьми. Окремо додані примовляння та побажання господарям, доречні і в хаті, і на сцені.
Збірник стане у пригоді фольклорним колективам, стихійним колядницьким гуртам, освітнім закладам і дитячим мистецьким студіям. Тож колядуймо разом – господарю, господині й господарській дитині; зігріймо піснями кожну оселю! Хай Світле Різдво і багатий Щедрий вечір завжди будуть з нами – рік од року, вік од віку!
Continue reading “Збірник пісень “КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ””
НАРОДНА ПІСНЯ ЯК ЧАСТИНА НАРОДНОЇ МЕДИЦИНИ – Василь ТРИЛІС
Василь Триліс, Київ, 2000.
Джерело: pisni.org.ua.
1. Фізіологія
Перший крик немовляти – це профілактична фізіологічна процедура, запрограмована Природою: швидкий, майже конвульсивний вдих повітря, а затим тривалий, вичерпний аж до конвульсії видих. Тривалість видиху зумовлюється його гальмуванням, гальмування ж забезпечують голосові органи – лунає Перша Пісня Життя. Забігаючи наперед, скажемо, що вона не з веселих і, отже, підтверджує буддійську благородну істину: життя є страждання.
На тому не кінець. Подивіться й подивуйтеся, як люблять діти горланити, навіть коли не страждають. А як страшно кричить чоловік, кидаючись на ведмедя, мамута чи свого ж таки брата-супостата! Який хор гримить над полем битви! Чим гучніший крик, тим страшніше ворогові, і цей психологічний тиск має об’єктивні, фізіологічні підстави: регулярно вправляючи собі горлянку й легені, людина поліпшує й посилює не тільки гучність голосу, але й кровообіг, обмін речовин, загальну життєздатність і силу.
Радіопередача у вечірній студії “Ліра” на 3-му каналі УР – Леопольд Ященко
3 канал “Культура” Українського Радіо, запис прямого ефіру, Вечірня студія “Ліра”, 20 березня 2015 р. – 55 хв.
Режисер: Ірина Ковальова.
Ведуча: Вікторія Воскресенська.
Гість програми: Леопольд Ященко.
У програмі звучать пісні “Гомону”: “Ой да в нашім селі свадьба буде”, “Ой у лузі червона калина”, “Ой піду я до млина”, “Ой ти гаю, ти мій гаю”, “Ой не стій, вербо, над водою”, “Світить місяць, світить ясний”, “Через наше село рота марширує”, “Купальська ніч” (фрагмент), “Ой зацвіла калинонька в саду”.
Слухати (mp3):
Збірник пісень “КРАСНА ВЕСНА, ТИХЕ ЛІТО”
Красна весна, тихе літо: Українські народні календарні пісні весняно-літньої пори з репертуару етнографічного хору “Гомін” та Київського Кобзарського Цеху / Упорядники Леопольд Ященко та Катерина Міщенко. − К., 2007. − 256 с., нот. − pdf.
Ця книжка знадобиться усім, хто любить народну пісню і українські традиції. Адже красна весна й тихе літо − це проводжання зими й закликання весни, розмаїтий Великдень і урочиста Трійця, вогняне купальське свято і щедрі обжинки… Усі ці свята успадковані нами з глибокої давнини.
Календарні пісні − мова традиційних свят. І нині у ваших руках невеличка добірка, “словничок” цієї мови, якою наші предки розмовляли з пробудженою землею, буйним зелом і щедрим урожаєм. Тут є пісні на всі смаки − від концертних обробок до стихійного розспіву і автентичного народного викладу; пісні обрядові, ліричні, побутові; “дорослі”, молодіжні й дитячі…
Збірник стане у пригоді фольклорним колективам, стихійним співочим гуртам, освітнім закладам, дитячим мистецьким студіям.
ЯК І НАВІЩО ВЧИТИСЯ СПІВАТИ – Василь ТРИЛІС
Василь Триліс. Як і навіщо вчитися співати // Журнал “Дім і сім’я”. – 2011. – №5. – С.22-24. – pdf, DJVU
Справді, навіщо?
Це “природне” запитання сто років тому видалося б так само безглуздим, як, скажімо, навіщо вчитися ходити або розмовляти. Але сьогоднішньому українцю співати не потрібно. Так він думає. Тобто, він не думає, за нього вже давно подумали; він просто, не довго думавши, погодився, та на тому й кінець. Коли, бува, й засмокче душу якась незрозуміла порожнеча, то до його послуг, серед інших розваг, десятки різноманітних кнопок: тицьнув пальцем – і гримить електронна звукова розкіш так, що вгинаються ребра й тремтять стіни. Ну, можна пожаліти сусідські вуха й тяжку працю будівельників та встромити собі в вуха пару дундуляторів – насолода неземна, і нікому до тебе немає діла.
ОДЕРЖИМІСТЬ: штрихи до портрета Віктора ЗАХАРЧЕНКА, керівника Кубанського козачого хору – Микола КАГАРЛИЦЬКИЙ, 1989
Микола Кагарлицький. Одержимість: штрихи до портрета Віктора Захарченка // Журнал “Дніпро”. – 1989. – №11. – С.87-103.
Якось у розмові Віктор Гаврилович Захарченко, відомий композитор, фольклорист, народний артист РРФСР, лауреат всесоюзних і міжнародних конкурсів, художній керівник уславленого Державного ордена Дружби народів Кубанського козачого хору зронив: “Пам’ятаєте, що відповів Карл Маркс на запитання “Ваше уявлення про щастя?” – “Боротьба”. Так, без боротьби неможливе щастя, бо кожна ідея лише тоді увінчається перемогою, коли ти дуже жадаєш цієї перемоги, якщо ладен за неї піти на плаху. Чудові приклади маємо з життя славетних. Та й мій, хай скромний досвід потверджує цю сентенцію. Адже все життя шукаю найкоротшу дорогу до народної пісні, понад двадцять літ, оббиваючи пороги, шукаю шляхів до України, до дружби з нею. І ось ця дружба, вірю щиро, засвітилася мені насправді. Це для нас, кубанців, украй потрібно, бо звідси коріння чорноморських козаків, які після зруйнування Катериною II Запорозької Січі оселились на Кубані. Це потрібно і вам, бо на нашій землі – частка вашої-нашої історії”.
