Етнографічний хор “Гомін” Леопольда Ященка працював на засадах свого засновника понад півстоліття – з 1969 до 2022 року. Створений у найтяжчі для керівника часи репресій, “Гомін” був насамперед не колективом-для-сцени, а творчою лабораторією з унікальним завданням: підтримувати масовий побутовий спів та традиційні народні свята на теренах столиці.
З цією метою Леопольд Ященко створив безліч обробок і гармонізацій народних пісень – і повів за собою великий гурт ентузіастів, які готові були втілювати ідею в життя. Грандіозний репертуар – понад 600 пісень (окрім загальновідомих!) в активній пам’яті хористів (станом на поч.2000-х), участь у масових пісенних святах під девізом “Співаймо разом!”, вечори колядок і щедрівок на великих сценах з переповненими залами, великодні веснянки-гаївки біля київських церков, всенічні купальські свята в Гідропарку – і, звичайно ж, недільні співи для всіх охочих – усе це назавжди є золотим скарбом культурної історії Києва й цілої України.
Леопольд Ященко намагався донести до широкої громадськості думку, що народна пісня сьогодні, як і за всіх часів свого існування, потребує не слухачів, а учасників, і має бути надбанням усіх людей, а не лише обраної касти співаків і сценічних виконавців. Тому в його гармонізаціях пісні адаптовані до стихійного “міського” побутового співу і доступні практично кожному. Щотижня протягом тридцяти років на недільні співи хору приходили дорослі люди, які мріяли співати – і здійснювали тут свою мрію.
У часи розквіту “Гомону”, протягом 1990-х – поч.2000-х, репетиції відбувалися щодня: у понеділок і четвер працював великий хор; у вівторок – чоловічий гурт “Козаки”; в середу – академічний фольклорний ансамбль “Криниця” Київського Будинку вчених; у п’ятницю – гурт автентичного співу “Радосинь”; у суботу збиралися музики, а в неділю – недільні співи для всіх охочих… А ще ж були стихійно складені гурти за напрямками, коли хористи з різних куточків Києва поверталися додому співаючи, а часом мали й свої окремі пісні. І, ясна річ, виступи – великим складом і малими мобільними групами, поїздки по Україні й не тільки… На все це панові Леопольду вистачало задумів, енергії – і пісень.
Після відходу у засвіти керівника хору, з квітня 2016 і до грудня 2022 року “Гомоном” керувала багаторічна сподвижниця Леопольда Ященка Валентина Команчук. Працюючи з колективом як хормейстер у різний час протягом 1970–2016 рр., вона добре знала специфіку “Гомону”, увесь репертуар і підтримувала реалізацію його завдань. Будучи високопрофесійним диригентом академічної школи, пані Валентина шість років працювала з хором на громадських засадах, маючи повне навантаження – три репетиції на тиждень і понад 170 виступів! – і терпляче вдосконалювала рівень “стихійних” співаків і новачків. Нині пані Валентина керує власним гуртом “Жайворонок”, основне завдання якого – пропагувати українську пісню й народну творчість у освітніх колах.
На цьому сайті висвітлюємо життєвий доробок Леопольда Ященка, а також записи й репертуар хору “Гомін” та ансамблів з його складу в період з 1969 до 2022 року.
Леопольд Іванович Ященко [1928–2016] засновник і незмінний керівник хору від 1969 до квітня 2016 року. Композитор, музикознавець-фольклорист, кандидат мистецтвознавства, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Валентина Дмитрівна КОМАНЧУК – протягом 1970–2016 диригент-хормейстер, з 2016 до 2022 – керівник хору “Гомін”. Має також власну ділянку роботи: вже понад тридцять років зі своїми колективами – хором “Жайворонок”, “Гомоном” та гуртами з його складу – пропагує в освітніх колах українську пісню та поезію.
* * *
Стаття “СПІВАЙМО РАЗОМ!” – з історії та життєвої філософії хору “Гомін”.
Репертуарні збірники: “КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ” і “КРАСНА ВЕСНА, ТИХЕ ЛІТО”.
