Нечипорук В. Весна красна, зілля зелененьке… // Газ. Сільські вісті. – Київ, 1985. – 19 березня. – PDF.
Ця невеличка публікація, віднайдена в архіві Леопольда Ященка, додала кілька цікавих подробиць до історії нашого ансамблю “Криниця”, який починав свою діяльність у Будинку вчених НАНУ як “Клуб шанувальників народної пісні”. Прикметно, що вирізка, написи й підкреслення найважливіших моментів зроблені самим Л.Ященком – отже, в достовірності інформації сумніватися не доводиться.
Посутеніло, і знов приморозило. Укотре подумалося: забарилася цього року весна. Та раптом долинуло неголосне:
Розлился води на чотири броди,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке…
Двоє чоловіків, тихо наспівуючи веснянки, прямували до старовинної споруди – Республіканського будинку вчених. Зацікавлений, увійшов за ними.
І ось полилося:
Що на першім броді щука-риба грає,
Щука-риба грає, кригу розбиває.
А на другім броді зозуленька кує,
Зозуленька кує, бо літечко чує.
А на третім броді соловей співає,
Соловей співає, садки розвиває.
На четвертім броді сопілочка грає,
Сопілочка грає, до танцю скликає!
Коли доспівали, хтось із присутніх запитав:
– Чого це ви не були минулого разу? Без вас басам важко.
– До Пирятина їздили. Знайшли там цікаву фольклорну групу, багато нового записали.
– То лаштуйте апарат, послухаємо.
Користуючись паузою, розпитую, що це за колектив. Виявляється – чергове засідання “Клубу шанувальників української пісні” при Республіканському будинку вчених. Створено його місяць тому з ініціативи науковців, мистецтвознавців, письменників. Керівник – кандидат мистецтвознавства Л.І.Ященко.
– Головне для нас, – розповідає Леопольд Іванович, – розвиток традицій масового співу, народних поетичних звичаїв, таких як свято Івана Купала, колядки, щедрівки, весілля тощо. А от сьогодні репетируємо веснянки, з якими виступатимемо в парках Києва під час першотравневих свят, у День Перемоги на весняному ярмарку в Музеї народної архітектури і побуту УРСР. Ретельно відшукують члени клубу маловідомі пісні. Ініціатор і керівник цієї справи – Р[енат].П[етрович].Польовий, один із найдосвідченіших наших колекціонерів.
Староста клубу, кандидат хімічних наук Г[алина].М[ихайлівна].Щупак нагадала, що треба продовжувати репетицію. І знову задзвеніла веснянка:
По тім боці Дунаю,
Недалеко від краю…
Затим розклали на голоси “Гей, у лісі в лісі стоять два дубочки” та “Ой котилася та ясна зоря з неба”. Колись люди співали цих пісень у полі чи на току, а сьогодні у клуб приходять після роботи на дисплеях, верстатах, біля мікроскопів. Це поважні письменники, професори, кандидати й доктори історичних, хімічних, технічних наук, студенти, робітники.
– Усім нам цікаво спілкуватись, – розповідає староста Г.М.Щупак, – після кожної репетиції більшає друзів, по-новому бачиш навіть давно знайомих. Скажімо, викладач Київського політехнічного інституту, кандидат технічних наук В[асиль].Г[ерасимович].Триліс на одному із занять зачарував нас усіх старовинними козацькими й чумацькими піснями.
– Та ще й згадується чимало, – додає професор Інституту надтвердих матеріалів, лауреат Державної премії УРСР Ю[рій].О[лександрович].Кочержинський. – Рідне село, дитинство. Я родом з Великих Сорочинців, що на Полтавщині, так у нас співають завжди, якщо тільки не їдять і не сваряться. А в Києві, самі розумієте, мені за фахом ні хліб пекти, ні сіно косити не доводиться, а душа пісні просить. Прийду в клуб – відпочину, помолодію. Чудова справа!
В.Нечипорук
