Актуальне
Леопольд Ященко: штрихи до портрета – Лідія ОРЕЛ, 2018
Мені пощастило прожити поруч із ним понад півстоліття. Ми народили й виховали двох синів. І, хоч родинне життя не було безхмарним, нас завжди єднала любов до України і замилування її народною спадщиною.
З гумором і оптимізмом сприймаючи життєві незгоди, Леопольд поблажливо ставився й до моєї нелегкої вдачі. Мав дуже цілісне бачення української традиційної культури – і завжди розглядав пісню в контексті народного побуту; тому часто спрямовував мої етнографічні пошуки, підказував точніші формулювання, допомагав ілюструвати статті піснями…
Ми обоє обрали життя для громади – і від цього, ясна річ, потерпало наше ближче оточення. Завжди намагалися не звертати уваги на побутові дрібниці, а думати про головне. Два роки тому Леопольд відійшов у інші світи, а мені й донині важко осягнути, з ким звела мене доля…
Отже, про Леопольда Ященка: яким він був – і як він став собою.
Continue reading “Леопольд Ященко: штрихи до портрета – Лідія ОРЕЛ, 2018”
НАРОДНА ПІСНЯ В НАШОМУ ПОБУТІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1994
Леопольд Ященко. Народна пісня в нашому побуті. [Оригінальний текст з архіву автора]. – 1994. Друковані варіанти: • Леопольд Ященко. Душа народу – в нашій пісні // Газ. Вечірній Київ. – 1993. – 21 серпня. – PDF. • Леопольд Ященко. Українська народна пісня в міському середовищі // Журнал “Народна творчість та етнографія”. – 1995. – №5 – С.11-17. – PDF.
Невтішне становище нашої народно-пісенної культури нині чимдалі більше турбує всіх, хто небайдужий до її долі. Люди все менше співають у побуті, і не тільки в місті, а й у селі, яке здавна було джерелом і охоронцем народних традицій. “Чи співатимемо ми в XXI столітті?” – такі тривожні питання ставлять читачі в пресі (газета “Культура і життя”, 15.05.1993). І небезпідставно. “Хто мені скаже – чи чув він, як у селі на вулиці співають дівчата? Не кажу вже про те, що її, тієї пісні, нема кому співати. Навіть там, де і є молодь, чомусь це не заведено. Ідуть собі юнаки та дівчата до клубу, почовгають там на дискотеці, та й додому” (там же).
І це, на жаль, типова картина для нашого часу. “По селах забувають, і то без найменших докорів сумління, слова і мелодії народних пісень, народні традиції і звичаї… клуби перетворюються на кінотеки і дансинги…” (там же, 11.09.1993р.).
Найчастіше кризу народної культури пов’язують із тяжкою спадщиною минулого, з руйнівною дією асиміляторського тоталітарного режиму, який намагався знівелювати нашу культуру, підірвати її самобутнє коріння, вбити в народі історичну пам’ять. Все це спричинилося до того, що народ у значній своїй масі збайдужів до власних духовних надбань, не цінує тих багатств, які дісталися йому в спадщину.
Continue reading “НАРОДНА ПІСНЯ В НАШОМУ ПОБУТІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1994”
НАРОДНА ПІСНЯ ЯК ЧАСТИНА НАРОДНОЇ МЕДИЦИНИ – Василь ТРИЛІС
Василь Триліс, Київ, 2000.
Джерело: pisni.org.ua.
1. Фізіологія
Перший крик немовляти – це профілактична фізіологічна процедура, запрограмована Природою: швидкий, майже конвульсивний вдих повітря, а затим тривалий, вичерпний аж до конвульсії видих. Тривалість видиху зумовлюється його гальмуванням, гальмування ж забезпечують голосові органи – лунає Перша Пісня Життя. Забігаючи наперед, скажемо, що вона не з веселих і, отже, підтверджує буддійську благородну істину: життя є страждання.
На тому не кінець. Подивіться й подивуйтеся, як люблять діти горланити, навіть коли не страждають. А як страшно кричить чоловік, кидаючись на ведмедя, мамута чи свого ж таки брата-супостата! Який хор гримить над полем битви! Чим гучніший крик, тим страшніше ворогові, і цей психологічний тиск має об’єктивні, фізіологічні підстави: регулярно вправляючи собі горлянку й легені, людина поліпшує й посилює не тільки гучність голосу, але й кровообіг, обмін речовин, загальну життєздатність і силу.
