Леопольд Ященко: біографічна довідка Комітету з Національної премії України ім.Тараса Шевченка – 2000-і рр.

ЯЩЕНКО Леопольд Іванович – кандидат мистецтвознавства (1961), член Української Народної Партії (з 2003); працює в Будинку культури “Київметробуду”, посада – керівник етнографічного хору “Гомін” (з 03.1985); керівник фольклорного ансамблю “Криниця” при Київському будинку вчених.

Народився 02.06.1928 (м.Київ); українець; батько Іван Якович (1903-1944) – інженер-електрик; мати Галина Митрофанівна (1901-1931) – вчитель української мови і літератури; дружина Орел Лідія Григорівна (нар.1937) – етнограф, провідний спеціаліст Музею народної архітектури та побуту України; син Іван (нар.1959) – перекладач з анґлійської та італійської мов; син Тарас (нар.1964) – композитор, піаніст.

Освіта: Київське державне музичне училище ім. Р.Глієра (1947-49); Київська консерваторія ім. П.Чайковського, історико-теоретичний факультет (1949-54), музикознавець-фольклорист; кандидатська дисертація на тему “Українське народне багатоголосся”.

1954-57 – аспірант, з 11.1957 – молодший науковий співробітник, 12.1962-07.68 – старший науковий співробітник відділу фольклористики, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР. 1968 – звільнений за підпис колективного листа української громадськості до ЦК КПРС з приводу закритих судових процесів над інакодумцями. З 1968 – на творчій роботі. 1969 – організатор етнографічного хору “Гомін” (на схилах Дніпра, перебував на нелеґальному становищі; відроджував у Києві народні свята та звичаї – новорічні, різдвяні колядки, щедрівки, веснянки, свято Купала тощо). 1971 – виключений зі Спілки композиторів за “ідейні помилки, припущені в керівництві хором”, хор “Гомін” – ліквідовано як націоналістичний. З 03.1972 – методист-організатор, 09.1972-09.73 – завідувач дитячим сектором, Будинок композиторів України. 10.1975-04.76 – керівник фольклорного ансамблю, Київський інститут народного господарства. 05.1978-02.79 – маляр 3-го розряду будівельної бриґади, Баришівський завод “Молния”. 02.-12.1979 – тесляр, радгосп “Рославичі”. 09-12.1984 – керівник, Клуб народної хорової пісні. 1984 – організатор етнографічного хору (на алеях Гідропарку, 1988 – повернуто назву “Гомін”). Член Спілки композиторів України (1965-71, з 1989).

Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1993), премії ім. П.Чубинського (1992).

Автор книг: “П.Д.Демуцький (нарис про життя і творчість)” (1957), “Українське народне багатоголосся” (1962), “Г.Г.Верьовка (нарис про життя і творчість)” (1963), “Державна заслужена капела бандуристів Української РСР” (1970); упорядник і автор вступних статтей книг: “Українські народні романси” (1961), “Буковинські народні пісні” (1963), збірник “Українське народне багатоголосся” (1963); добірка пісень “Українська родина” (2000, упорядник Лідія Орел), “Україна в обрядах” (2002, упорядник Лідія Орел); понад 100 статтей з питань музичної культури та фольклору, сценаріїв фольклорних свят, муз. творів (кантата “Поема про Україну” (1954), обробки нар. пісень, пісні на власні тексти, романси) та ін.

Захоплення: сад-город, волейбол.

Джерело: knpu.gov.ua


Біографічна довідка КНМУ – PDF − 2,03 Mb

4 жовтня 2016   (оновлено 04.10.2016)   //