Спливло майже півстоліття. Сьогодні пан Михайло Зьола – добре знаний в Україні колекціонер та дослідник давніх грамзаписів. Кілька пісень з його краю живуть у репертуарі хору “Гомін”. Проте у 2008-2012 роках Леопольд Іванович повернувся до цієї добірки, чимало пісень поновив і зробив комп’ютерні версії нот, маючи на увазі подальшу їх публікацію. Ми обов’язково поставимо на наш сайт ці записи у якомога повнішому обсязі, а тим часом подаємо передмову до них, віднайдену в архіві Л.Ященка.
Добірка та вступна замітка Л.І.Ященка (м.Київ)
У цій добірці ми публікуємо низку народних пісень із записів Михайла Зьоли – аспіранта Інституту органічної хімії АН УРСР.
Михайло Йосифович Зьола родом із села Велесниця Лісна Надвірнянського району Івано-Франківської області. З дитинства він засвоював пісенний репертуар свого села від старших товаришів і батьків. А вже ставши студентом, почав записувати кращі пісні в окремі зошити. Пізніше йому довелося працювати в різних місцях далеко від рідної оселі. Але пісні свого краю він береже як найдорожчу пам’ятку. Приїжджаючи у відпустку додому, він співає їх із товаришами на сільських забавах, вечорницях тощо, вивчає нові пісні, що з’явилися в селі, а водночас навчає своїх односельчан тих пісень, яких вони ще не знають.
Усього М.Зьола записав понад 100 пісень свого села. З них ми намагалися підібрати, насамперед, пісні, що можуть становити інтерес для концертного виконання, а також ті, що не мають близьких музично-текстових варіантів у друкованих виданнях. Мелодії цих пісень ми записали з голосу збирача.
Серед відібраних зразків більшість призначена для хорового співу, і лише окремі – для сольного (“Казала дівчина: прийди до мене”, “Ані стежечки, ні доріжечки”). З тематичного боку це переважно пісні про кохання, родинний побут, жартівливі тощо. Саме така тематика є найпоширенішою в пісенному репертуарі сучасного колгоспного села.
Здебільшого в нових записах народних пісень розробляються і варіюються вже відомі в фольклорі сюжетні мотиви. (Ми обминаємо тут музично-текстові варіанти старих пісень, яких це стосується в першу чергу). Але все ж кожна нова пісня має індивідуалізований основний музично-поетичний образ і становить більш або менш оригінальне образне вирішення давно знайомої звичної теми.
Інколи нові пісні виникають на основі компілятивних текстів, запозичених із давніших пісень, як це ми бачимо на прикладі пісні “Червона калина білим цвітом цвіла”. Але завдяки виразно окресленому індивідуалізованому мелодичному рисунку старі поетичні форми виступають тут немов би в новій якості, утворюючи цілком новий цілісний художній організм.
Зрідка трапляються серед нових записів і цілком оригінальні або маловідомі в фольклорі сюжети, як, наприклад, у піснях “Ой по горі льон цвіте”, “Ходила по лісі, збирала горіхи”, “Ані стежечки, ні доріжечки”, “Козак ся збирає, а дівчина плаче”. Перша з названих пісень є, на наш погляд, особливо цікавою саме з цього боку.
Привертає до себе увагу оригінальний танок-гра “Коштур” (“Летіли лебеді понад став”), який належить, очевидно, до суто місцевих витворів народного мистецтва. Гадаю, він стане у пригоді нашим хореографам і всім шанувальникам народного танцю.
Уміщені тут зразки фольклору ще раз підтверджують, що кожна місцевість нашої республіки, і навіть кожне окреме співуче село збагачує нашу загальнонародну мистецьку скарбницю тими чи іншими оригінальними художніми витворами. Але зібрати й записати їх було б неможливо без активної участі й допомоги місцевих збирачів – шанувальників народної творчості.
У великій пригоді тут може стати сучасна техніка. За допомогою магнітофона можна записувати музичний фольклор, Зовсім не будучи фахівцем-музикантом. А вже потім ці записи зможуть розшифрувати фахівці, добре обізнані з цією справою. Саме такий спосіб збирання пісень використовують деякі збирачі – кореспонденти Інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії АН УРСР та нашого журналу [Народна творчість та етнографія]. І їхня праця дає дуже добрі результати.
Отже, при цій нагоді звертаємось до всіх збирачів фольклору з закликом: записуйте народні пісні, по-можливості з мелодіями, і надсилайте на адресу нашого Інституту. Кращі з них будуть опубліковані на сторінках нашого журналу та в збірниках, що їх видає Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії Наук Української РСР.
1968(?) рік
