Чоловічий хор “ЧУМАКИ”

“Чумаки” – самі про себе

Цей традиційний, хоча й трохи дивний хор виник непомітно в 1987-88 роках у тому київському народнопісенному середовищі, яке називається “хор Гомін Леопольда Ященка”. У кінці 1988 року “Чумаки” виділилися в самостійний окремий чоловічий хор, якому вже он третій десяток років котиться…

Офіційних заслуг у нас небагато: формальне звання Народного колективу, Гран-прі на міжнародному фестивалі в Росії (Ярославль, 1991), 1 місце серед чоловічих хорів України на академічному Конкурсі хорових колективів ім.М.Леонтовича (Київ, 1993), Диплом 1 ступеня на Конкурсі народного співу ім.П.Демуцького (Київ, 2001).

Та й не про заслуги йдеться. Від перших кроків, коли нас було п’ятеро чи семеро, до сьогоднішньої громади 36 чоловіків ніхто не приходив до гурту за заслугами чи заробітками. Цим можна було б і пишатись, бо всі відомі нам хори подібного рівня або утримуються державою, або підтримуються якимись організаціями, або й самі заробляють як професіонали; а триматися просто на любові до народної пісні, не маючи з того жодного зиску, а лише докори не завжди позитивно налаштованих, хоча й рідних жінок, – це треба мати характер. Впертий і терплячий Український характер.

Не тільки цим дивний наш хор. Не меншим, а більшим дивом є те, що складається він із людей, які не вміють співати. Але, щоправда, хочуть. Хотіти треба дуже, бо якщо не вмієш та ще й не дуже хочеш, то нічого й не вийде. Здавалось би, це якийсь абсурд, не може бути такого хору. Справді, таких хорів більше й немає. А у нас є. І ми не приховуємо своїх секретів.

Секрет 1. Хоч які бездарні та недосвідчені співаки зберуться, з них можна створити непоганий хор… якщо їх достатньо багато. Чим більше учасників, тим краще звучить такий хор. Кількість учасників може зменшуватись, але тоді зростають вимоги до їхньої майстерності. І, звичайно, залишається незмінна головна умова: треба дуже хотіти.

Секрет 2. Не треба (і навіть не можна) ставити голос. Кожна людина має від природи так само неповторний голос, як і обличчя, і “покращувати” його вокальною дресурою так само аморально, як різними технічними засобами “омолоджувати” обличчя. Отже, йдеться не про постановку голосу, а про його реалізацію. Кожен має достатній слух і голос, але ними треба користуватися, інакше насувається атрофія цих функцій і відповідних органів. Що й спостерігаємо тепер більш як у 90% Українців.

Секрет 3. Соціальна природа людини – потреба спілкування, обміну емоціями, гуртової діяльності – сьогодні надзвичайно загальмована, і звільнення її, розкриття, реалізація є дуже складною задачею, яку найчастіше вирішують неприродними шляхами, якщо взагалі усвідомлюють. Гуртовий спів – це та, природна ж таки, терапія, яку Українці розробляли кілька тисяч років.

Секрет 4. На світі немає кращої музики й поезії, як Українські народні пісні. В Україні й у світі є дуже гарні пісні, поезії, інструментальні твори, але кращих – немає. Про це часто говорять, але насправді це можна зрозуміти тільки співаючи. Своїм голосом, без інструментів, без аплодисментів, без матеріальної підтримки. Десятки, сотні наших невимовно гарних і глибоких пісень. І немає кращого шляху до цього райського саду, як співочий гурт або, коли учасники геть зовсім посередні музиканти, то й цілий хор.

Хіба тримався б наш хор, якби ми не володіли цими секретами?

Джерело: chumaky.ho.ua.