Леопольд ЯЩЕНКО. Звернення до керівників самодіяльних хорів міста Києва та всіх шанувальників народної пісні. [Оригінальний текст з архіву автора]. – 2003.
Ми, українці, вже звикли хвалитися тим, що являємо собою співучий народ і що створили не одну сотню тисяч пісень. Це справді так. Але не слід забувати, що творцями цих багатств є переважно наші предки, які співали при кожній нагоді – і в радості, і в горі.
Нині ж ми свої пісенні скарби втрачаємо на очах, і головною причиною цього є, на жаль, науково-технічний прогрес. Люди старшого віку є свідками того, що в нашому музичному побуті протягом останніх 50-ти років відбулася справжня революція: від мистецького самообслуговування ми перейшли до сервісу. Нині вже техніка за нас і співає, і грає, задовольняючи ледве чи не всі наші естетичні потреби. Забезпечуючи нам мистецький комфорт, вона разом з тим пригнічує масову творчу ініціативу. Внаслідок цього з творців пісенної культури ми поступово перетворюємося на її пасивних споживачів. У кращому разі замість техніки перед нами виступають всюдисущі естрадні “зірки”, а ми тільки слухаємо та в долоні плещемо.
Не дивно, що навіть старші люди вже забувають пісні, співані в юності. Що ж до молоді, то вона народних пісень майже не співає і не знає. Як наслідок, не розвиваються, а то й атрофуються голоси, втрачаються елементарні навички гуртового співу. Виручає сільська “глибинка”, де народ ще дотримується своїх звичаїв. А в містах ми взагалі соромимося співати гуртом на людях у тверезому стані.
Щоправда, на сцені пісня живе, і народні таланти знаходять собі дорогу до мистецтва – як професійного, так і аматорського. Але нас непокоїть повсякденний побут, який здавна був і залишається головним джерелом народної піснетворчості і основою традиційної музичної культури. Тут спів “для себе” тримається головним чином завдяки старшому поколінню. Що буде далі – передбачити неважко, бо маємо справу з об’єктивним процесом, незалежним від нашої волі.
Отже, ми приходимо до висновку, що слід уже тепер шукати контрзаходів, які б допомагали по можливості зберегти народну пісню не тільки на сцені. З цією метою, зокрема, хор “Гомін” влаштовує недільні співи для всіх охочих. Це у нас окрема форма роботи: у будень муштруємося переважно для концертних виступів, а в неділю співаємо загальноприступні пісні, як-то кажуть, “для душі” (у теплу пору – в Центральному парку культури та відпочинку біля арки Дружби народів, з 18.00 до 20.00).
А тепер про головне: на День Києва, День Конституції та День Незалежності ми влаштовуємо імпровізовані свята народної пісні за участю всіх присутніх, під девізом “Співаймо разом!”. Ці свята відбуваються у Центральному парку культури, на відкритій сцені з амфітеатром біля арки Дружби народів. Для публіки співаємо пісні з свого концертного репертуару, а разом з усіма – загальновідомі пісні на зразок “Розпрягайте, хлопці, коні”, “Ой хмелю ж мій, хмелю”, “Ой у лузі та ще й при березі”, “В кінці греблі шумлять верби”, “Ой у вишневому саду” тощо.
До участі запрошуємо як організовані колективи, так і всіх охочих. Маємо надію, що такі свята стануть традиційними, себто з року в рік, у тому ж місці і в той же час шанувальники народної культури приходитимуть увечері в парк, знаючи наперед, що вони знайдуть там спільників за інтересами. На цій основі з часом можна буде утворити чималий зведений хор, і якщо цю традицію нам вдасться утвердити, то вона житиме й після нас. Отже, справа, на наш погляд, варта найпильнішої уваги.
Нині Головне управління культури і мистецтв КМДА підтримує нас, надаючи зручне місце, зручні дні і зручний час (наступне свято відбудеться 23 травня з 19.00 до 22.00), а також відповідну рекламу і радіомашину з мікрофонами. Отож тепер усе залежить від нас самих: чи здатні ми, українці, об’єднатися хоча б на основі народної пісні – покаже час.
Готуючись до таких свят, ми вже призбирали чималий репертуар для масового вжитку з пісень як загальновідомих, так і маловідомих та незаслужено забутих. Радо ділимося ним з усіма охочими. Зі свого боку, Ви можете доповнити його піснями, які, на Ваш погляд, підходять для масового імпровізованого співу.
Отже, виявляймо творчу ініціативу і не відступаймо перед труднощами! Віримо, що діючи наполегливо й цілеспрямовано, ми таки досягнемо свого і “розвеселимо” нашу славну Україну могутнім зведеним хором. А наш досвід послужить прикладом і для інших міст.
За дорученням колективу,
Керівник Клубу шанувальників народної пісні “Гомін”,
лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка
Леопольд ЯЩЕНКО
Київ, 9.02.2003 р.
