Комп’ютерне відтворення нот (PDF, mp3):
Мов той олень, загнаний у болото,
Зацькований собаками в лісах,
Борониться знеможена піхота,
Кіннота йде за нею по слідах.
Паде з утоми військо на дорозі,
Не в силі кріса вдержати в руках,
А босі ноги пухнуть на морозі,
Кривавлять рани в рваних онучках.
А бій кипів – останній, може, з боїв,
За полком полк все суне з вражих сил,
І хтось гукнув: “У нас нема набоїв!..”
З полудня стихло, впав останній стріл.
Зігнали всіх, забрали від них зброю,
Вірних синів святої боротьби,
І впав наказ, щоб власною рукою
Копали тут самі собі гроби.
В холодну днину, стомлені, побиті,
Копали враз могили на полях
Під дикий крик і глум несамовитий
Моcковських військ, що стали у рядах.
“Готова вже могила всім єдина, –
Таку коротку відповідь дав кат, –
Ось вам соборна, вільна Україна!
Для вас нема ні ласки, ні пощад!”
А хто би з вас зложив таку присягу,
Що буде він повік служить Мocкві,
Хай відречеться від свойого стягу,
Той буде вільний, буде він живий”.
В холодну днину, серед снігу й мряки,
Над свіжим гробом, що на них чекав,
Стояли триста шістдесят вояків,
Ніхто не зрадив, ласки не благав.
І впав наказ, стрекочуть скоростріли,
І стелиться козацтво, мов трава,
І труп за трупом пада до могили,
А скоростріл клекоче, не вгава.
Останній впав. З невкритої ще ями
Неслися крики ранених і зов,
І хтось грозив кривавими устами:
“Ми нині гинем, завтра – кров за кров!”
Пливуть літа, від роду і до роду
Розносить славу нам новий кобзар,
І оживає в пам’яті народу
Скровавлений, непомщений Базар.
