Леопольд Ященко. Яким має бути наш державний гімн. [Оригінальний текст з архіву автора]. – 1999-2009. До теми: • Леопольд Ященко. Гімн має співати весь народ. – Газ. Україна і світ. – 2005. – 11-17 грудня(?). – PDF.
Напевне, багатьом із нас доводилося бути свідками такого невтішного явища: на велелюдному урочистому зібранні в механічному запису звучить мелодія державного гімну, всі встають і мовчки слухають. І лише дехто несміливо підспівує у низькому регістрі, так що його ледве чути.
У чому ж річ? Чи ми вже геть відучилися співати, чи слів не знаємо? Та ні ж бо, справа у незручній тональності: професіонали “підігнали” її під себе, не дбаючи про широкий загал. Тим самим нехтується сама функція державного гімну, який має бути приступним для всіх, а не лише для вишколених академічних капел.
Тому ми опустили тональність на півтора тони – з сі-бемоль мажору в соль мажор – і пропонуємо свою редакцію, яка, на наш погляд, забезпечує звучання всіх партій мішаного хору у більш-менш зручному регістрі. В цій редакції хор “Гомін” співає державний гімн уже багато років.
До речі, під час зустрічей національних футбольних команд на стадіоні звучить наш гімн у живому виконанні – і якраз у соль-мажорі, щоб спортсменам було зручно співати услід за артистом (соліст О.Пономарьов). І це правильно. але чому такий привілей існує тільки для футболістів? Хіба ми всі не заслуговуємо на те, щоб співати свій гімн власними голосами?
Здається, й на відкритті останньої сесії Верховної Ради України наш гімн звучав у нормальній, “людській” тональності. Отже, фонограма інструментального супроводу в соль-мажорі вже є, проте її ще слід узгодити з хоровою партитурою, зняти всі різночитання й затвердити на всіх рівнях оптимальний варіант. А для цього обов’язково слід залучити до участі в редагуванні також фахівців-хормейстерів. Дрібниць тут немає.
От хоча б таке: чи потрібна нам зміна початкового рядка на “Ще не вмерла України…”, як дехто пропонує? Адже столітня практика її не прийняла, і ми разом з усіма співаємо “Ще не вмерла Україна”! Бо це, по-перше, наша історична пам’ять, а по-друге, назва гімну має бути виражена чіткою самодостатньою фразою, а не уривком речення, який потребує подальших роз’яснень. Навіщо ж створювати собі зайві клопоти там, де їх можна уникнути?
І ще одне: наш народ не звик “ікати” на високих кульмінаційних нотах, тому в відповідних місцях замість сполучника “і” вживає сполучник “та й”. Отже, закликаємо всіх співати “та й покажем, що ми браття, козацького роду” – так зручніше і милозвучніше. Ми певні, що Павло Чубинський охоче погодився б із цим виправленням, якби дожив до нашого часу.
Маємо ще низку побажань і уточнень щодо голосоведення, які треба узгодити з фахівцями. У цій справі не має бути одноосібних вольових рішень, і ми готові аргументувати свої позиції по кожному пункту “за круглим столом”. Пропоновані редакції партитур для двоголосого та мішаного хору додаємо.
Леопольд ЯЩЕНКО,
керівник Клубу шанувальників народної пісні
та етнографічного хору “Гомін”,
кандидат мистецтвознавства,
лауреат Державної премії ім.Т.Шевченка
Київ, 1999-2009
Слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького; гармонізація Леопольда Ященка.
Етнографічний хор “ГОМІН” (mp3):
Комп’ютерне відтворення нот − МІШАНИЙ ХОР (PDF, mp3):
Комп’ютерне відтворення нот − ДВО- або ТРИГОЛОСНИЙ ХОР (PDF, mp3):
Ще не вмерла України
Ні слава, ні воля!
Ще нам, браття-українці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші воріженьки,
Як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття,
У своїй сторонці!
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу,
Та й покажем, що ми, браття,
Козацького роду!
Темою народного гімну для народу Леопольд Іванович переймався протягом багатьох років, піднімаючи це питання в радіопередачах, інтерв’ю, відкритих листах до відповідальних осіб, у професійних колах. Питання наразі ще залишається відкритим…
- Леопольд Ященко. Підступність сі-бемоль мажору: Відкритий лист до Комісії з питань соціального й гуманітарного розвитку при Кабінеті Міністрів України (голова – Микола Жулинський). – 2000. – Вересень. – PDF.
Газета “Україна і світ”. – 2005. – 11-17 грудня(?). – PDF.
Леопольд Ященко, керівник хору “Гомін”:
– Я цей гімн чув іще під час окупації, бачив ноти на поштових листівках. Слова носилися в повітрі, бо вони були крилатими. Та й у довженківському фільмі “Щорс” він звучить, щоправда, у сатиричному плані: там оркестр, прилаштовуючись під зміну влади, перериває “Ще не вмерла Україна” й починає “Інтернаціонал”.
А вперше публічно ми виконали цей гімн 1988 року в Спілці письменників, коли створювалася громадська організація “Народний рух України за перебудову”. Потім ми виступили на установчому з’їзді Руху, і далі жодне поважне громадське зібрання не обходилося без нас, без тієї пісні.
Але тут хочу зробити одне зауваження: попри те, що музику і слова гімну затверджено законодавчо, досі в народі немає усталеного варіанта. Бо мелодія Вербицького була розрахована на виконання професійним хором, а не простими людьми, які не завжди можуть витягти високі ноти. Мені здається, за 17 років виконання гімну ми з нашим хором знайшли оптимальний варіант: опустили тональність на 1,5 тону, спростили перехідні рулади. Бо функція гімну не в тому, щоб зробити ефектний концертний номер, а в тому, щоб заспівав увесь народ. І коли це питання не узгодити, люди й далі під час виконання гімну триматимуть руку на серці, але не співатимуть, а в кращому разі просто роззявлятимуть роти.
