З полтавського бою розбитий гетьман
Біжить безталанний Мазепа.
Кругом тільки тирса та сивий туман
Безмежного дикого степу.
Спинився гетьман, відпочинок щоб мать,
На дальніх могилах у степу.
Ой місяцю, місяцю, згинь, не дивись
На муки Івана Мазепи!
На тихім Дніпрі ані вітру, ні хвиль,
Безжурні не хиляться лози,
В степу на могилі не шепче ковил,
Лиш роси там ллються, мов сльози.
“Прощай, Україно, і ви, соколи,
Славетні сини України.
Чи ще доведеться побачить колись
Мені наші милі руїни?
Прощай, Україно, навіки прощай!
Тобі я віддав усю силу.
Тужливою піснею ти привітай
Мою безталанну могилу…”
