“В ПІСНІ, В СЛОВІ БУДЕ ВІЧНО ЖИТИ” (світлій пам’яті побратима Леопольда Ященка) – Михайло ГУЦЬ

(ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА)

Михайло Гуць і Леопольд Ященко За публікацією: Михайло Гуць. “В пісні, в слові буде вічно жити” (світлій пам’яті побратима Леопольда Ященка) // Слов’янський світ: щорічник. Вип.15 / [голов.ред. Скрипник Г.А.]; НАН України, ІМФЕ ім.М.Рильського. – Київ, 2016 – 390 с. – С.277-292. – PDF.

За Україну, за її долю,
За честь і славу, за народ!

(Микола Вороний)

Ці священні слова великого майстра українського поетичного слова і театрального діяча Миколи Вороного, розстріляного енкаведистами 1938 року, винесені в епіграф, часто звучать в устах легендарного хору “Гомін” Леопольда Ященка, який, на жаль, 2 квітня цього року відійшов у вічність. Царство йому небесне. З іменем Л.Ященка відійшла ціла епоха раннього відродження Української держави та її культури.

Леопольд Ященко був високий, стрункий, із розкішною чуприною на голові, з ясними очима, котрі щедро випромінювали його доброту, майже завжди у вишиванці. Він приваблював до себе людей вже зовнішнім виглядом. Був закоханий в українські народні пісні, яких знав дуже багато, – і не лише знав і співав їх, але також знав, у якій місцевості та чи та пісня побутує. Він і сам був, наче пісня, зіткана з чарівних мелодій. Тому ті, що знали Леопольда Ященка, влучно говорили: “Де Ященко, там і пісня, яка гуртує людей, а де пісня, там і Ященко”.

Читати далі »

18 жовтня 2017   (оновлено 18.10.2017)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

Пісні Прикарпаття, записані від Михайла ЗЬОЛИ – Леопольд ЯЩЕНКО

Лісна Велесниця, захід сонця Ця добірка пісень має свою історію. Десь наприкінці 1960-х років Леопольд Ященко уклав її з голосу свого товариша, аспіранта-хіміка Михайла Зьоли. Пісні з села Велесниця Лісна Надвірнянського району Івано-Франківської області зі стислою вступною статтею були підготовлені до друку в журналі “Народна творчість та етнографія”, але так і не були опубліковані: за підписання колективного листа проти закритих судів над дисидентами навесні 1968 року Ященка звільнили з роботи в тодішньому ІМФЕ АН УРСР.

Спливло майже півстоліття. Сьогодні пан Михайло Зьола – добре знаний в Україні колекціонер та дослідник давніх грамзаписів. Кілька пісень з його краю живуть у репертуарі хору “Гомін”. Проте у 2008-2012 роках Леопольд Іванович повернувся до цієї добірки, чимало пісень поновив і зробив комп’ютерні версії нот, маючи на увазі подальшу їх публікацію. Ми обов’язково поставимо на наш сайт ці записи у якомога повнішому обсязі, а тим часом подаємо передмову до них, віднайдену в архіві Л.Ященка.

Читати далі »

29 вересня 2017   (оновлено 29.09.2017)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ     Етнографічний реґіон:               Репертуар:         Записувачі, інформатори:      

МОЇ ЧУМАКИ: з історії одного хору – Василь ТРИЛІС, 2000-2006

Василь Триліс і хор ЧУМАКИ Вийшовши понад двадцять років тому з хору “Гомін”, чоловічий хор “Чумаки” мандрував своїми дорогами і має свою цікаву історію. Про неї, про себе та про деякі оргвисновки оповідає тут його засновник і керівник Василь Герасимович Триліс.

Републікуємо текст із сайту pisni.org.ua, не змінивши “ані титли, ніже тії коми”. Лише додаємо посилання на розміщені у нас пісні, а також знайдені в І-неті відео й світлини.

Чумаки не мають нічого спільного з бурхливим сьогоденням.
Чумаки – це наше славне минуле. І, можливо, майбутнє.

Василь Триліс

 Заспів  Вступ  1. Дещо про себе  2. Становлення  3. По славу  4. Задрипанка, шинкарка, перекупка  5. Секрети майстерності  6. Занепад

Читати далі »

9 квітня 2017   (оновлено 09.04.2017)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                   Репертуар:           Теґи: ,    

НАРОДНА ПІСНЯ В НАШОМУ ПОБУТІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1994

Леопольд Ященко Невтішне становище нашої народно-пісенної культури нині чимдалі більше турбує всіх, хто небайдужий до її долі. Люди все менше співають у побуті, і не тільки в місті, а й у селі, яке здавна було джерелом і охоронцем народних традицій. “Чи співатимемо ми в XXI столітті?” – такі тривожні питання ставлять читачі в пресі (газета “Культура і життя”, 15.05.1993). І небезпідставно. “Хто мені скаже – чи чув він, як у селі на вулиці співають дівчата? Не кажу вже про те, що її, тієї пісні, нема кому співати. Навіть там, де і є молодь, чомусь це не заведено. Ідуть собі юнаки та дівчата до клубу, почовгають там на дискотеці, та й додому” (там же).

І це, на жаль, типова картина для нашого часу. “По селах забувають, і то без найменших докорів сумління, слова і мелодії народних пісень, народні традиції і звичаї… клуби перетворюються на кінотеки і дансинги…” (там же, 11.09.1993р.).

Найчастіше кризу народної культури пов’язують із тяжкою спадщиною минулого, з руйнівною дією асиміляторського тоталітарного режиму, який намагався знівелювати нашу культуру, підірвати її самобутнє коріння, вбити в народі історичну пам’ять. Все це спричинилося до того, що народ у значній своїй масі збайдужів до власних духовних надбань, не цінує тих багатств, які дісталися йому в спадщину.

Читати далі »

8 січня 2017   (оновлено 08.01.2017)   //   Категорії: Актуальне, Новини, СТАТТІ                             Теґи: ,    

НАРОДНА ПІСНЯ ЯК ЧАСТИНА НАРОДНОЇ МЕДИЦИНИ – Василь ТРИЛІС

Одягають вінок

Василь Триліс, Київ, 2000.
Джерело: pisni.org.ua.

1. Фізіологія

Перший крик немовляти – це профілактична фізіологічна процедура, запрограмована Природою: швидкий, майже конвульсивний вдих повітря, а затим тривалий, вичерпний аж до конвульсії видих. Тривалість видиху зумовлюється його гальмуванням, гальмування ж забезпечують голосові органи – лунає Перша Пісня Життя. Забігаючи наперед, скажемо, що вона не з веселих і, отже, підтверджує буддійську благородну істину: життя є страждання.

На тому не кінець. Подивіться й подивуйтеся, як люблять діти горланити, навіть коли не страждають. А як страшно кричить чоловік, кидаючись на ведмедя, мамута чи свого ж таки брата-супостата! Який хор гримить над полем битви! Чим гучніший крик, тим страшніше ворогові, і цей психологічний тиск має об’єктивні, фізіологічні підстави: регулярно вправляючи собі горлянку й легені, людина поліпшує й посилює не тільки гучність голосу, але й кровообіг, обмін речовин, загальну життєздатність і силу.

Читати далі »

6 липня 2016   (оновлено 06.10.2016)   //   Категорії: Актуальне, Новини, СТАТТІ                             Теґи: ,    

ЯК І НАВІЩО ВЧИТИСЯ СПІВАТИ – Василь ТРИЛІС

Як і навіщо вчитися співати

Василь Триліс. Як і навіщо вчитися співати // Журнал “Дім і сім’я”. – 2011. – №5. – С.22-24.

Справді, навіщо?

Це “природне” запитання сто років тому видалося б так само безглуздим, як, скажімо, навіщо вчитися ходити або розмовляти. Але сьогоднішньому українцю співати не потрібно. Так він думає. Тобто, він не думає, за нього вже давно подумали; він просто, не довго думавши, погодився, та на тому й кінець. Коли, бува, й засмокче душу якась незрозуміла порожнеча, то до його послуг, серед інших розваг, десятки різноманітних кнопок: тицьнув пальцем – і гримить електронна звукова розкіш так, що вгинаються ребра й тремтять стіни. Ну, можна пожаліти сусідські вуха й тяжку працю будівельників та встромити собі в вуха пару дундуляторів – насолода неземна, і нікому до тебе немає діла.

Читати далі »

26 листопада 2012   (оновлено 02.04.2016)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи: ,    

МАЕСТРО З СОПІЛКОЮ – Микола КАГАРЛИЦЬКИЙ, 1995

Леопольд Ященко. 1990-і

Микола Кагарлицький. Маестро з сопілкою [про Леопольда Ященка та хор “Гомін”] // Журнал “Пам’ятки України”. – Київ. – 1995. – №1. – С.11-16.

Ще від середини 60-х років моя пам’ять закарбувала стрункого, високого, молодого, у вишиванці, з пишною чуприною й напрочуд голубими очима Леопольда Ященка у ватазі колядників, а ще – з хором “Жайворонок” на Дніпрових схилах. Якось гарно мені було повільно ступати, немов плисти, з хлопцями й дівчатами тими мальовничими схилами і співати, співати… Отоді я вперше відчув, що пісня здатна творити з людиною чудеса – очищати її душу від скверни, наповнювати вщерть смутком, а чи радістю, пробуджувати почуття національної гідності, потверджувати причетність до пісенного народу. Щось подібне виказувало й обличчя Леопольда Ященка: опромінене піснею, воно сяяло і всіх осявало.

Тепер я думаю: либонь, там, тоді народжувався і гартувався піснею майбутній МАЕСТРО З СОПІЛКОЮ, про якого спочатку заговорить Київ, а відтак і вся Україна.

Читати далі »

17 лютого 2015   (оновлено 20.02.2015)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

ОДЕРЖИМІСТЬ: штрихи до портрета Віктора ЗАХАРЧЕНКА, керівника Кубанського козачого хору – Микола КАГАРЛИЦЬКИЙ, 1989

Віктор Захарченко

Микола Кагарлицький. Одержимість: штрихи до портрета Віктора Захарченка // Журнал “Дніпро”. – 1989. – №11. – С.87-103.

Якось у розмові Віктор Гаврилович Захарченко, відомий композитор, фольклорист, народний артист РРФСР, лауреат всесоюзних і міжнародних конкурсів, художній керівник уславленого Державного ордена Дружби народів Кубанського козачого хору зронив: “Пам’ятаєте, що відповів Карл Маркс на запитання “Ваше уявлення про щастя?” – “Боротьба”. Так, без боротьби неможливе щастя, бо кожна ідея лише тоді увінчається перемогою, коли ти дуже жадаєш цієї перемоги, якщо ладен за неї піти на плаху. Чудові приклади маємо з життя славетних. Та й мій, хай скромний досвід потверджує цю сентенцію. Адже все життя шукаю найкоротшу дорогу до народної пісні, понад двадцять літ, оббиваючи пороги, шукаю шляхів до України, до дружби з нею. І ось ця дружба, вірю щиро, засвітилася мені насправді. Це для нас, кубанців, украй потрібно, бо звідси коріння чорноморських козаків, які після зруйнування Катериною II Запорозької Січі оселились на Кубані. Це потрібно і вам, бо на нашій землі – частка вашої-нашої історії”.

Читати далі »

16 вересня 2014   (оновлено 24.09.2015)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ     Етнографічний реґіон:                         Теґи: ,    

ХРАМ НАРОДНОЇ ПІСНІ – Микола КАГАРЛИЦЬКИЙ, 1992

Виступ Гомону. 1991 рік

Микола Кагарлицький. Храм народної пісні // Журнал “Вітчизна”. – 1992. – №4. – С.149-154.

– Леопольде Івановичу, коли ви почуваєте себе щасливим? – запитую керівника хору народної пісні “Гомін” Л.І.Ященка, дивлячись у його довірливі очі.

– Каверзне запитання, – усміхається кутиками вуст.

Чекаю від нього подальшої відповіді і підсвідомо відчуваю, що в ній важіль моєї оповіді про цього незвичайного, одержимого музику-маестро.

– Коли вже так наполягаєте на відповіді, то скажу: співаючи зі своїм “Гомоном”. Це свято моєї душі.

– А яке із тих свят душі найбільше запам’яталося?

– Це було двадцять років тому, коли наш хор “Гомін” офіційно забороняли як “націоналістичний”. Із самовідданими активістами “Гомону”, яких не лякали ніякі переслідування, ми вирішили зібратися 1 травня й поводити веснянки в Гідропарку. Надвечір’я видалося прохолодним – дівчата й хлопці не могли покрасуватися вишиванками. А мені того дня 1974 року зовсім нездужалося. Проте хіба міг підвести своїх однодумців? Прийшов, щоправда, із запізненням. Дивлюсь – і очам не вірю: на галяві співи, хороводи. І тоді я повірив у живучість народних традицій, у незнищенність української пісні.

Читати далі »

15 вересня 2014   (оновлено 20.02.2015)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи:    

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ В МІСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1995

Репетиція Гомону, 1992

Леопольд ЯЩЕНКО. Українська народна пісня в міському середовищі // Журнал “Народна творчість та етнографія”. – 1995. – №5 – С.11-17.

Невтішне становище нашої народнопісенної культури нині чимдалі більше турбує всіх, хто не байдужий до її долі. Люди усе менше співають у побуті, і не тільки в місті, а й у селі, яке здавна було джерелом і охоронцем народних традицій. “Чи співатимемо ми в XXI столітті?” – такі тривожні запитання ставлять читачі в пресі (Культура і життя. – 1993. – 15.V). І небезпідставно. “Хто мені скаже – чи чув він, як у селі на вулиці співають дівчата? Не кажу вже про те, що її, тієї пісні, нема кому співати. Навіть там, де і є молодь, чомусь це не заведено. Ідуть собі юнаки та дівчата до клубу, почовгають там на дискотеці, та й додому” (Там же).

І це, на жаль, типова картина для нашого часу. “По селах забувають, і то без найменших докорів сумління, слова і мелодії народних пісень, народні традиції і звичаї… клуби перетворюються на кінотеки й дансинги…” (Там же, 11.IX.1993 р.).

Читати далі »

26 березня 2014   (оновлено 02.04.2016)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи: ,    
Сторінка 1 з 3123