ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВЛАШТУВАННЯ НАРОДНИХ ТА ДЕРЖАВНИХ СВЯТ У КИЄВІ – Леопольд ЯЩЕНКО, 1999

Леопольд ЯЩЕНКО

Документ був поданий у червні 1999 року Голові Комісії з питань культури Верховної Ради України п.Л.ТАНЮКУ, копія – Начальнику Головного управління культури Київської міської Держадміністрації п.О.БИСТРУШКІНУ

ЗМІСТ

  Попередні зауваження

  РІЗДВО ТА НОВИЙ РІК

  ВЕЛИКОДНІ ВЕСНЯНКИ

  СВЯТО КУПАЛА

  Пропозиції щодо стимулювання масової пісенної культури в Києві


Попередні зауваження

Народні та церковно-православні свята в повному обсязі систематично влаштовує Музей народної архітектури та побуту України, залучаючи до участі фольклорні колективи з різних областей. Ми ж спираємося на досвід етнографічного хору “Гомін” та інших столичних колективів, які вже багато років працюють у цьому напрямку, виходячи з умов великого міста. Отже, наші пропозиції не претендують на повноту, але є реальними і можуть бути враховані у загальному проекті.

Найперспективніші народні календарні свята в міських умовах, на які варто орієнтуватись, це:
1) Різдво та Новий рік;
2) Великдень та великодні веснянки;
3) Зелена Неділя (меншою мірою);
4) свято Купала.

Відразу ж застерігаємо: справжнє народне свято передбачає посильну участь всіх присутніх у масових ритуалах, співах, танцях, хороводах, забавах. Концертні виступи організованих колективів − це ще не свято, а один із його складників, або ж, як це часто буває, − імітація свята на сцені. Звичай не повинен залежати цілком від конкретних виконавців: люди й колективи міняються, а звичай живе (якщо він справжній). Отже, наше завдання − відродити народні звичаї, започаткувати й утвердити традицію, а це набагато важливіше і складніше, ніж провести якийсь разовий захід.

Необхідна умова для цього − усталене зручне місце, усталений зручний час. Щоб кожний шанувальник народної культури міг прийти до участі, знаючи наперед, що там він знайде своїх спільників за інтересами. Починати можна скромно, з малого і утверджувати традицію поступово, нарощуючи з року в рік її мистецьке оформлення, розширюючи коло учасників. Пам’ятаймо, що народні звичаї формувалися віками на засадах САМООБСЛУГОВУВАННЯ, і не залежали від матеріальної підтримки місцевої влади. Тож уникаймо гігантоманії й показухи: вони лягають тягарем на бюджет і живуть, поки є гроші на сценарії, костюми, реквізит, професіональних артистів і т.д. Коли ж грошові ін’єкції з тих чи інших причин проипиняються, такі “традиції” лопаються, як мильні бульки. Таке вже нам доводилося переживати не раз, отже маємо сумний досвід.

Хор “Гомін” започатковував і утверджував щедрівки, веснянки, свято Купала ще в ті часи, коли комуністична влада чинила цьому усілякі перешкоди, а про допомогу годі було й думати. А це якраз і є свідченням живучості нашої народної культури. Нині таких перешкод немає, отже є підстави з допомогою влади відродити кращі народні звичаї і в наших міських умовах.

Проте справа ця дуже непроста, зважаючи на штучний обрив естафети поколінь, який тривав не одне десятиліття. Тому для відродження народних звичаїв потрібно створити, кажучи мовою політиків, режим найбільшого сприяння. Конкретніше про це скажемо далі.
 

РІЗДВО ТА НОВИЙ РІК

Це загальнонародне свято відзначається по всій Україні як за старим, так і за новим стилем. Воно живе і в селі і в місті у різних формах − у первісній, коли ватаги колядників ходять по домівках селян і міщан, поздоровляючи їх відповідними піснями, і в формі театраліхзіованої вистави на центральній площі біля міської ялинки, і в формі концертів на сцені, і у вигляді вертепів − театралізованих дійств за біблійними мотивами. Всі ці форми взаємно себе доповнюють, розгалужуючись, до того ж, місцевими варіантами. Народ створив величезну культуру різдвяних та новорічних пісень, різних за стилем − і духовних, і світських, які звучать відповідно і в храмі, і на вулиці, і на концертному кону, і на подвір’ї та в хаті господаря. Ми маємо можливість використовувати ці багатства, пристосовуючи до наших умов. Зокрема, молодь хору “Гомін” збирається ватагами й колядує по місту, відроджуючи народний звичай у його первісному вигляді. А сам хор влаштовує традиційні різдвяні концерти на сцені (Будинок вчених, Будинок вчителя, Український Дім тощо), відповідно посністю оновлюючи концертну програму, що для аматорського колективу вельми нелегко. До співучасті залучаємо також інші колективи, зокрема, дитячі, а часом і гостей з інших міст – переважно, західноукраїнських, які привозять до столиці традиційні вертепи. Інші самодіяльні колективи беруть участь у виставах біля міської ялинки.

Отже, наш досвід та досвід інших − режисерів, мистецьких осередків, колективів і столичної адміністрації показує, що все це можливо в кожному місті на основі самодіяльних, а також професіональних колективів. Головне − це добра воля місцевого керівництва і зацікавленість самих учасників. Однак усе це потребує значних зусиль, особливо на перших порах, бо оновлювати репертуар кілька разів на рік, залежно від сезону, для аматорського колективу вельми непросто. Тому треба діяти поступово, нарощуючи репертуар із року в рік і спираючись, по-можливості, на місцеві народні звичаї та класичні твори, які живуть десятки й сотні літ.

До речі, ми маємо підготовлений збірник ще не опублікованих колядок та щедрівок з нашого репертуару. Радо поділимося також репертуаром до інших календарних свят (веснянки, русальні пісні, купальські та петрівчані, жниварські та обжинкові тощо). Коли б хто допоміг їх опублікувати, це був би вагомий внесок у справу відродження календарної звичаєвості в Україні.

У хорі “Гомін” співають вихідці з різних областей України, і ми, природно, використовуємо надбання всіх етнічних регіонів, пристосовуючи їх до наших потреб. Інші колективи, як, наприклад, ансамблі “Древо”, “Кралиця”, “Берегиня” головну увагу приділяють відтворенню на сцені регіональних традицій.

Потрібне, на наш погляд, і те, і друге: правдиво показати мистецтво “глибинки” і зробити народний звичай та пісню органічноі часткою культури сьогодення. Багатства народної творчості далеко ще не вичерпані, слід лише подбати про їх належне використання.
 

ВЕЛИКОДНІ ВЕСНЯНКИ

У народі веснянки побутували скрізь, але по-різному: в одних місцевостях вони були неодмінною частиною вуличних молодіжних гулянь, а в інших (у Галичині) − тісніше прив’язувалися до Великодня і обов’язково співалися на церковному подвір’ї після святкової відправи.

Останніми роками хор “Гомін” влаштовує великоджні гаївки по обіді біля церкви (найчастіше біля церкви Івана Богослова − колишньої трапезної Михайлівського монастиря), або ж у Музеї народної архітектури та побуту, біля церкви Св.Параскеви та церкви Св.Архистратига Михаїла.

Цього року на майдані перед Михайлівським собором у час Великодніх свят відбувся концерт за участю приїжджих колективів. І це добре. Але обмежуватися цим не слід, і наступного, 2000 року треба обов’язково надати місце масовим хороводам-веснянкам на подвір’ї Михайлівського собору, за участю всіх охочих − і дорослих, і дітей. Щодо цього ми вже маємо чималий досвід, і є підстави утвердити прекрасний народний звичай в наступному тисячолітті. Тим більше враховуючи, що на Великдень усі відпочивають − і віруючі, й атеїсти.

Це не означає, що ми намагаємося прив’язати веснянки тільки до релігійного свята − вони можуть з успіхом вписатися у дні народних гулянь на травневі свята (поки їх не скасують), на День Перемоги тощо. Важливо, щоб учасники весняних забав ішли до людей, у місця масового відпочинку, вибравши для цього зручний час і місце.

Ініціаторами відродження веснянок можуть стати вчителі шкіл і шкільні колективи та молодіжні фольклорні ансамблі, які є в кожному місті. Важливо почати справу і розучити з дітьми хоча б кілька масових хороводів та ігор (“Подоляночка”, “Грушечка”, “Царівна”, “Мак”, “Чижик”, “Кривий танець” тощо). А через рік-другий діти вже й самі призвичаяться до цих забав, які поступово стануть традиційними.
 

СВЯТО КУПАЛА

За народним календарем це свято припадає на 6 або ж 7 липня (у різних місцевостях по різному). В Музеї народної архітектури та побуту його влаштовують щороку 6 липня за участю як місцевих, так і приїжджих колективів. Православна церква приурочує його до дня Івана Хрестителя (7/VІІ), католики й протестанти день Святого Яна відзначають за новим стилем 24/VІ. Це прадавнє свято відоме по всій Європі. Що ж до хору “Гомін”, то ми, виходячи з наших міських умов, влаштовуємо його щороку в першу суботу липня, в Гідропарку на березі Венеціанської протоки, відразу за пішоходним мостом. І святкуємо цілу ніч до ранку. Тут є повний простір для творчої ініціативи і самовираження всіх охочих (пісні, танці, хороводи, катання на човнах, стрибання через вогнище, виступи бардів, кобзарів, витівників-дотепників тощо). Часу й місця вистачає для всіх.

Прекрасні природні умови в центрі міста − Дніпро з протоками, зручне сполучення (5 хвилин до станції метро) дають підстави зробити Купала фірмовим святом столиці.

Останніми роками адміністрації міста та Гідропарку йдуть нам назустріч, надаючи радіомашину та прокатні човни. До участі залучаються також інші самодіяльні колективи. Це вселяє надію, що свято житиме і в наступному тисячолітті незалежно від суб’єктивних чинників та окремих колективів. Але все ж ми розраховуємо на організаційну допомогу і підтримку влади (реклама, радіомашини, впорядкування території, яку треба було б обладнати лавками для учасників і слухачів тощо).
 

* * *

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО СТИМУЛЮВАННЯ МАСОВОЇ ПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ В КИЄВІ

Це питання заслуговує на окрему увагу. Ми живемо в добу бурхливого науково-технічного прогресу, який змінює наш побут на очах. На зміну культурному самообслуговуванню, яке панувало в минулому, чимдалі все більше приходить сервіс, який поступово перетворює нас на пасивних споживачів. Відбувається поляризація народного мистецького процесу: хто має якийсь талант − іде на сцену, решта слухає і в долоні плеще. Вже тепер ми бачимо, як руйнуються і відходять у минуле традиції побутового співу; молодь, особливо хлопці, взагалі відвикає співати нормальними голосами.

Заглядаючи наперед, неважко передбачити, до яких сумних наслідків це може призвести. Отже, потрівбні заходи, які б стимулювали масовий гуртовий спів. А саме, − на великі свята, такі як День Києва і День Незалежності, передбачити не тільки концерти, але й вечори масового народного співу за участю всіх охочих хоча б у одному спеціально відведеному місці. На наш погляд, таким місцем міг би стати відкритий майданчик у центральному парку, біля арки Дружби народів. Він зручний, зокрема, тим, що там немає непрохідного бар’єру між сценою і місцями для слухачів. Важливо, щоб усі шанувальники гуртового співу про це знали завчасно і не розминулися, як то буває при випадкових разових заходах.

Нам можуть заперечити: а чому саме тут, а не десь на околиці? Відповімо: гора до Магомета не піде, і ми не подолаємо інерції пасивного споживацтва, обмежуючись формальними заходами. Якраз у цьому й потрібен нині режим найбільшого сприяння.

До речі, хор “Гомін”, окрім репетицій, влаштовує щонеділі вечори масового співу для всіх охочих − узимку в Центрі культури, просвіти та дозвілля Збройних Сил України (вул.Грушевського, 30), а влітку на місці колишнього літнього театру в Гідропарку. Кажемо колишнього, бо нині він зруйнований, залишилася тільки частина лавок для слухачів.

У зв’язку з цим ставимо питання до господарів міста. Гідропарк нині є фактично центральним парком столиці, де сходяться на відпочинок тисячі й десятки тисяч мешканців як правобережжя, так і лівобережжя. Зелений театр, який уміщав десь понад 800 глядачів, ніколи не був порожній і забезпечував вдячну аудиторію для самодіяльних і професійних артистів. Нині в цьому парку культури панує шашлично-горілчаний дух із галасливим супроводом на зразок: “Улица, улица, улица родная, Мясоедовская улица моя” тощо. Це, так би мовити, пісенна візитка української столиці. Певно ж, ті торгівельні заклади, що повиростали тут як гриби після дощу, приносять паркові немалий прибуток. То чи не пора б уже за їх рахунок відремонтувати хоча б дерев’яну сцену і лави для публіки, поки їх остаточно не порозтягали на дрова для шашликів?

Окрім того, у цьому парку, як ніде більше, вечорами у вихідні можна ще почути на алеях імпровізовані гуртові народні співи. Співають переважно вихідці з села, люди вже літнього віку, які за сприятливих умов могли б передати співочу естафету молодшим. Тому вважаємо за доцільне побудувати в парку дерев’яний напіввідкритий павільйон з дахом і лавами на 150-200 осіб, розташованими амфітеатром, як у цирку. Тут можна було б послухати лекцію чи то концерт, а головне − самим поспівати гуртом (хоч і в дощову годину), вивчити та пригадати забуті й напівзабуті пісні. Ми переконані, що такий павільйон у Гідропарку ніколи б не порожнів і став би помітним вогнищем духовної культури столиці.

І ще одне. Наші пропозиції щодо влаштування вечорів масового народного співу не виключають участі хору “Гомін” поряд з іншими колективами у святкових концертах на День Києва, День Незалежності, зокрема, на майдані Незалежності, де останнім часом запанувала галаслива бездумна естрада. Столиця незалежної Української держави заслуговує на вищий рівень культури. А це немалою мірою залежить і від влади.

Ще раз наголошуємо: всі ці пропозиції ми розглядаємо як частину загального комплексу державних заходів, спрямованих на оздоровлення й відродження нашої духовності. Сподіваємося, що всі причетні до цієї важливої справи зроблять свої доповнення, з тим, щоб їх розглянули в сукупності і схвалили відповідні служби.

 

Керівник етнографічного хору “Гомін”,
кандидат мистецтвознавства,
Лауреат Державної премії ім.Т.Шевченка
Леопольд ЯЩЕНКО

12.06.1999 р., м.Київ