Ой у полі дві тополі,
Одна одну перехитує,
А в козака дві дівчини,
Одна одну перепитує:
Подруженько любесенька,
Чи бачила мого милого?
Ой бачила, ще й виділа,
Ще й трошечки з ним постояла.
Тяжко зітхав, тебе питав:
Чого вчора не виходила?
Ой на ж тобі, подруженько,
На рукава полотенечка –
Не стій, не стій з моїм милим,
Та й не суши ж мого серденька!
