Концерти військово-патріотичних пісень народного хору “Гомін” Леопольда Ященка на Одещині – Михайло ГУЦЬ, 1997

Гомін у військовій частині. 1996

Михайло ГУЦЬ

Про гастролі “Гомону”, які відбувалися протягом 1995-97 років.

Українськi пiснi, якi пропагує Леопольд Ященко зi своїм хором “Гомiн”, – у найкращих своїх вимiрах це символ волi, героїки, мужностi, всiх чеснот i високої моралi.

Репертуар хору “Гомiн” надто багатий (понад 350 пiсень) i розмаїтий. Переважно це суто народнi пiснi, якi широко побутують по всiй Українi. Але є в ньому i оригiнальнi твори композиторiв та їхні обробки народних пiсень (Микола Лисенко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Роман Купчинський та iншi). Чимало народних пiсень хор “Гомiн” виконує в композиторськiй iнтерпретацiї Л.Ященка (“Що за вiйсько iде”, “Ой на горi, на Макiвцi”, “Марширують вже повстанцi”), а також його власнi пiснi (“Вставай, козаче”, “Гей, ви хлопцi-орли”). Пiсня “В сорок другiм роцi” – народна; текст пiснi “Козацькому роду нема переводу” написали Петро Карась та Мирослав Воньо, а музику створив Микола Балема.

Особливо цiкаву iсторiю створення має відома по всiй Українi пiсня “Наливаймо, браття, кришталевi чашi”, авторами якої є знаний український поет-пiсняр Вадим Крищенко та учасник хору “Гомiн”, iнженер за фахом, талановитий спiвак-бандурист Вiктор Лiсовол. Пiдкреслимо, що ця пiсня складена у воiстину традицiйному дусi української народнопоетичної творчостi, зокрема в стилi думного епосу та iсторичних пiсень, якi вiдбивають визвольнi змагання нашого люду. Вона творилася ще до проголошення Незалежностi України, i є свiдком бурхливого часу, коли народ взяв активну участь у визвольному русi за свою незалежнiсть.
 

Гомін у військовій частині. 1996 Одне з найважливіших завдань хору “Гомiн” – виступати перед вiйськовиками. Адже чи не найголовнiше завдання його нинi – своїми патрiотичними пiснями (“Ще не вмерла Україна”, “Ой у лузi червона калина”, “Ой чого ти почорнiло, зеленеє поле”, “Ой iшов Богдан походом”, “За байраком байрак”, “Коли ви вмирали”, “Розпрощався стрiлець iз своєю рiднею”, “Не пора”, “Ой у лiсi на полянцi”, “За Україну”, “Ой на горi, на Макiвцi”, “Марш Залiзної Остроги”, “Подай, дiвчино, руку на прощання”, “Пiд Києвом, пiд Крутами”, “Що за вiйсько iде”, “Вставай, козаче”, “Воскресни, Україно”, “Нас питали, якого ми роду”, “Марширують вже повстанцi”, “Слава героям” та багатьма iншими) пiднiмати нацiональну самосвiдомiсть українцiв, зокрема у Збройних Силах України, збагачувати їх духовно, посилювати у вiйськовикiв любов до рiдного краю, його iсторiї, культури, мови, змiцнювати почуття їхньої синiвської вiдповiдальностi за долю України.

Тому вже багато рокiв неповторний голос “Гомону” лунає на столичних концертних залах рiзних вiйськових iнституцiй – вищих навчальних закладах (iнститутах, академiї), українськiй нацiональнiй гвардiї, в училищах та вiйськових частинах. Особливо “Гомiн” є частим гостем у Київському вiйськовому iнститутi управлiння та зв’язку: ось уже протягом кiлькох рокiв поспiль вiн виступає тут з концертами на святах, приурочених великому синовi України – Тарасовi Шевченку, якi щорiчно проводить викладацький та студентський склад iнституту. А нещодавно (26 сiчня 1997 року) хор чоловiчим складом – “Козаки” – взяв участь у вiдзначеннi трагiчної i водночас славної сторiнки нашої iсторiї – героїчної битви юних українських лицарiв пiд Крутами, що на Чернiгiвщинi, якi пожертвували своїм молодим життям заради рiдної України, заради її волi, заради її щасливого майбутнього – споконвiчної мрiї нашого народу.

Характерно, що перед виконанням тiєї чи iншої пiснi Л.Ященко часто дає пояснення, iнодi досить просторi, щоб слухачi краще зрозумiли її. Це важливо, а тим бiльше, коли слухачами є вiйськовики, якi повиннi добре знати iсторiю та культуру свого народу. Наведемо лиш один приклад. Так, виступаючи минулого року зi своїм хором на науковiй конференцiї, присвяченiй Тарасовi Шевченку, яка проходила у Київському вiйськовому iнститутi управлiння та зв’язку, перед виконанням пiснi “Ой чого ти почорнiло, зеленеє поле” Л.Ященко стисло розповiв про сюжетну основу та iсторiю написання пiснi. Вiд нього курсанти довiдалися, що в пiснi йдеться про жорстокий бiй козакiв з польською шляхтою пiд Берестечком 1651 року, який закiнчився для нас трагiчно: через зраду кримського хана, котрий до того ж захопив у полон Богдана Хмельницького, козаки зазнали поразки.

Свого часу Тарас Шевченко, працюючи в Археологiчнiй комiсiї, побував на мiсцi бою, вiдвiдав козацькi могили, записав пiснi й народнi перекази про цю нашу нацiональну трагедiю. Згодом, перебуваючи на засланнi в Кос-Аралi, 1848 року написав вiрш. Текст твору набув популярностi всюди, де тiльки жили (i живуть) українцi. Його як пiсню вже в наш час записав на Кубанi Вiктор Захарченко, нинi Лауреат державної премiї України iм.Т.Шевченка, диригент вiдомого хору кубанських козакiв. А вже вiд нього пiсню перейняв “Гомiн”.

Про бiй пiд Берестечком, крiм Т.Шевченка, писали й iншi поети. Зокрема, Лiна Костенко створила прекрасну драматичну поему “Берестечко”.
 

Даючи пояснення стрiлецькiй пiснi “Ой на горi, на Макiвцi”, Л.Ященко наголошує на тяжкiй долi України, подiленої полiтичними кордонами. Ця пiсня була створена по гарячих слiдах великих боїв за одну iз стратегiчних висот Прикарпаття пiд час Першої Свiтової вiйни – навеснi 1915 року. Як вiдомо, у цих боях уперше взяли участь українськi вiйськовi формування – Сiчовi Стрiльцi, показавши всьму свiтовi, як i колись козаки-запорожцi, високi зразки патрiотизму, мужностi i героїзму.

Навiть iноземець, австрiйський генерал Фляйшман у своєму наказi вiд 2 травня 1915 року, пiдкреслює, що українськi Сiчовi Стрiльцi, натхненнi правдивим патрiотизмом, появилися в найвирiшальнiшi хвилини бою; “як шумна буря, якiй нiщо опертись не може, кинулись молодi, хоробрi сини тiєї країни в оборонi рiдної землi…” – i перемогли.
 

І не лише в Києвi хор “Гомiн” виступає перед вiйськовими. Наприклад, кiлька рокiв тому хоровий колектив виступав у військових частинах Криму. У 1995 роцi вiн давав концерти для вiйськовослужбовцiв у м.Iллiчiвську Одеської обл., а також i в самiй Одесi. А минулого року виїхав на гастролi до Одещини, про що ми докладнiше розповiмо, бо власне 1996 рiк був особливо щедрим на виступи гомiнчан перед вiйськовослужбовцями i не тiльки. Як це було?

Хор виїхав до Одеси за сприяння Союзу Українок, товариства “Україна” та Народного Руху.

Виступи “Гомону” проходили в сонячнiй Одесi пiд час святкування 5-ї рiчницi Незалежностi України. Тож хор привiз сюди велику святкову програму (репертуар “Гомону” складається бiльше як з 350 творiв) народних перлин, рiзних за тематикою та жанрами. Це були козацькi, стрiлецькi, пiснi воякiв УПА, лiричнi, календарно-обрядовi, а також сучаснi патрiотичнi пiснi, слова i музика яких належать перу керiвника “Гомону” Леопольда Ященка.

Найпершою метою “Гомону” в Одесi та в окремих районах Одеської областi було, звичайно, ознайомити зi своєю творчiстю молодих хлопцiв, якi несуть службу в українському вiйську. Тож i перший концерт “Гомону” вiдбувся 20-го серпня у частинi гарнiзону м.Бiлгорода-Днiстровського, яке свого часу вiдвiдала Леся Українка, iз захопленням оглядаючи там руїни старовинного нашого замку Акерман, котрий оспiвала в своїй поезiї циклу “Подорож до моря”.

Білгород-Дністровська фортеця Тут i понинi дихає нашою iсторiєю – трагiчною i героїчною, овiяною козацькою волелюбнiстю i позначеною їхньою гiркою недолею.

Тут колись гуляла доля i воля кривава;
Тяжко-важко доставалась та сумная слава!
Все мине!.. Вiд слави давньої давнини
Лиш зостались вежi та нiмiї стiни!
Де ходили лютi турки-яничари,
Там пасуться мирнi овечок отари…
Де полягла козацькая голова думлива,
Вирiс там будяк колючий та глуха кропива, –

      писала Леся Українка.

Вiйськовики в Бiлгородi-Днiстровському з захопленням слухали українськi пiснi, котрi виконував “Гомiн”. За цей виступ ми отримали “Лист подяки” патрiотичного змiсту. На ньому зображено теперiшнiй вигляд руїн колишнього замку, який також оглянули гомiнчани.

Шкода, що вiн далi руйнується – i залишається тiльки надiятись, що ця перлина замкової архiтектури з часом буде вiдновлена в первiсному виглядi як пам’ять про наше минуле.
 

Виступ Гомону в дисбаті. 1996 Зворушливим i незабутнiм для учасникiв хору i слухачiв був виступ “Гомону” 21 серпня у вiйськовiй частинi (дисциплiнарний батальон). Уперше цих бiдолах тут вiдвiдали артисти. Був теплий, сонячний день, тому й наш концерт проходив пiд вiдкритим небом. Пiвколом розташувалися юнаки на принесених лавках i жадiбно вловлювали кожний звук пiснi, який линув з уст гомiнчан вiд серця i до серця.

Особливо хвилюючим було спiлкування солдатiв i гомiнчан пiсля концерту. I артисти, i слухачi утворили один гурт, який з мистецького боку мав вигляд багатого букету розмаїтих польових квiтiв, бо до розкiшно вишитих нацiональних строїв гомiнчан додалися своєрiднi барви солдатськi. Обмiн адресами, вiдвертi розмови, материнська, сестринська, батькiвська увага до хлопцiв, якi проштрафилися й тепер вiдбувають своєрiдне покарання, витискали з їхнiх очей (i очей артистiв) сльози – “журба й радiсть обнялися”.
 

Гомін співає на одеському вокзалі. 1996 У ювiлейному вечорi, присвяченому Дню Незалежностi України, що вiдбувся 22 серпня в знаменитому Одеському оперному театрi, “Гомiн”, на жаль, не змiг взяти участi, бо у той самий час спiвав пасажирам на залiзничному вокзалi Одеси. Тут уже рiк живе цiкава традицiя, ревно пiдтримана начальником вокзалу, паном Феліксом Орловським, яка заслуговує на поширення: на свята зустрiчати гостей мiста концертами. Перший такий концерт був з колядок пiд час рiздвяних свят, i принiс велике задоволення пасажирам. Тож на другому поверсi вокзалу обладнано спецiальну залу зi сценою, яку до виступу “Гомону” прикрасили вiнками та вишитими рушниками.

Два днi спiвали гомiнчани на цiй привiтнiй сценi, дарували українську пiсню вдячним слухачам, якi не скупилися на щедрi оплески. Пiсля концерту хору “Гомiн” таки пощастило встигнути до оперного театру на урочистостi й своїм веселковим народним вбранням, нацiональним прапором доповнити святковий настрiй, що панував у розкiшному примiщеннi, де на повну силу звучали українське слово, українська пiсня, українська музика – голос бандури, скрипки, симфонiчного оркестру мiської фiлармонiї, який чудово зiграв ряд українських патрiотичних творiв, а серед них шедевр української музики – “Запорозький марш”, свого часу записаний вiд знаменитого кобзаря Євгена Адамцевича, кружляв український танок.

У залi театру оркестр грав, а хор спiвав пiснi “За Україну” на слова Миколи Вороного та державний гiмн “Ще не вмерла Україна”. А по закiнченнi, вже на вулицi вiдбувся iмпровiзований концерт для тих, хто не хотiв розлучатися з киянами.
 

Гомін в Одеському Літературному музеї. 1996 Цiкавим видався виступ у лiтературному музеї – одному з кращих в Українi, де зiбралася iнтелiгенцiя Одеси. Артисти спiвали тодi пiснi “Ой у лузi червона калина”, “На вулицi сурма грає”, “Ще не вмерла Україна”. А до 140-ї роковини вiд дня народження Iвана Франка, який, до речi, бував в Одесi i написав там художнi твори, хор виконав пiсню на слова I.Франка “Не пора, не пора…”. Керiвник хору перед виконанням розповiдав про iсторiю кожної пiснi, про колишню заборону виконувати патрiотичнi твори, в тому числi i пiсню I.Франка “Не пора”.

У тому, що пiсня якнайкраще єднає серця народiв, бо ж сама є голосом людського серця, ми переконалися на фестивалi нацiональних культур народiв українського Причорномор’я “Суцвiття”, присвяченому 5-рiччю Незалежностi України, що проходив у Зеленому театрi 24 серпня. Тут вiдбулася зустрiч з громадою Iчкерiї, яка знайшла собi тимчасовий притулок у гостиннiй Одесi. Плакали чеченськi жiнки, одягненi в жалобнi вбрання, коли їхнiй бард виконував з пристрастю гiмн свого народу, плакали й кияни, вiд щирого серця бажаючи Чечнi остаточно здобути незалежнiсть.

Гомін на фестивалі в Одесі. 1996 Єднання сердець допомогло чеченцям зрозумiти українську мову, коли учасники “Гомону” спiвали бiля пам’ятника великому Кобзаревi пiсню “Не пора”. Тут один з гомiнчан декламував “Кавказ” Т.Шевченка. Гостi з Iчкерiї виконали на наше прохання свiй гiмн та iншi пiснi, де йшлося, що Бог створив свiт, аби все було в гармонiї – людина з природою, людина з людиною, а в дисгармонiї, коли однi вбивають iнших, що є протиприродньо, що руйнує красу i саме життя.

Пiсня зробила своє. У нас кажуть, що коли подiлишся радiстю – це подвiйна радiсть, а коли подiлишся горем – то половина горя. Саме так сталося й тодi. Чеченцi вiдчули й повiрили, що в Українi їм спiвчувають, вболiвають за їхню долю, i це додає їм сили в їхнiй справедливiй боротьбi. I ми дуже радi, що Iчкерiя нарештi виборола собi незалежнiсть.
 

Чимало концертiв вiдбулося в Одесi: в бригадi зв’язку, у однiй з вiйськових частин, перед офiцерами Одеського округу, у вiйськовому шпиталi – i всюди нас радо слухали, а пiд час бесiд пiсля концерту погоджувалися, що треба вивчати державну мову, щоб вживати її в українському вiйську. Було вiдчутно, що така робота ведеться в танковiй частинi Одеського округу, де з любов’ю i смаком оформлений куточок Тараса Шевченка, i де у керiвника хору Л.Ященка попросили ноти українських народних пiсень, що вiн їх з радiстю їм вручив.

До Києва хор привiз i грамоту вiд командування Одеського вiйськового округу: “За високу виконавчу майстернiсть, пропаганду української народної пiснi та великий внесок у державно-патрiотичне виховання складу Одеського вiйськового округу” за пiдписом заступника командуючого вiйськового округу, начальника управлiння з виховної роботи, генерал-майора Бондаренка.
 

Були в нас i не зовсiм звичайнi слухачi. Одеський вiддiл жiночої громадської органiзацiї “Союз Українок”, який очолює п.Свiтлана Мельник, органiзував виступ хору в будинку самотнiх лiтнiх людей та iнвалiдiв. Цим будинком опiкується мiсцевий вiддiл “Союзу Українок”.

Українська народна пiсня нагадала їм молодiсть, рiднi мiсця, де народилися. Важко було покидати цих людей, що вдячно плакали, слухаючи пiсню. Пiдкреслимо, що хор “Гомiн” часто i в Києвi виступає перед такими ж людьми – лiтнiми, а також хворими. Це одна з благородних мiсiй хору “Гомiн”: не забувати i за скривджених долею людей.
 

Швидко збiгли днi перебування артистiв-гомiнчан в Одесi. А там вони часто спiвали i бiля самого моря, i прямо на вулицi, збираючи навколо себе численних любителiв народної пiснi. В учасникiв “Гомону” брали iнтерв’ю журналiсти обласного радiо i телебачення.

У день вiд’їзду до Києва хор вiтав своїм виступом освiтян Суворовського району, якi зiбралися на конференцiю перед початком нового навчального року. Прощаючись з педагогами, бажали їм великих творчих сил та наснаги в їхнiй важкiй, але почеснiй i такiй потрiбнiй працi на педагогiчнiй нивi.

Гомiнчани дуже вдячнi всiм тим, перед ким виступали, за їхню увагу, теплi зустрiчi, якi ще довго пам’ятатимуть як артисти i як спiввiтчизники.
 

Гомін дорогою з Одещини. 1996 Справедливо говорять, що в єдностi сила народу. I цього разу гомiнчани не мали б таких концертiв i тих успiхiв, якби не добрi люди – органiзатори приїзду “Гомону” на Одещину та влаштування художнiх виступiв. Особлива подяка вiд усiх учасникiв хору “Гомiн” генеральному директору Одеського обласного державного центру української культури “Україна”, п.Наталiї Кругликовiй, начальнику мiського управлiння освiти п.Сергiю Козицькому, директору iнтернату N 3 п.Василю Ющенку, головi одеського комiтету солдатських матерiв п.Олександрi Єрмаковiй, головi “Союзу Українок” Одеси п.Свiтланi Мельник, начальнику залiзничного вокзалу п.Фелiксу Орловському та прекрасному екскурсоводу Валентинi Ковач, яка iз захопленням розповiдала гостям iз Києва про чудових людей, пов’язаних iз Одесою – Миколу Гоголя, бiля будинку якого (вiн тут жив у 1850-51 роках) ми зупинялися, про Лесю Українку, поезiю якої з циклу “Подорож до моря” нам натхненно прочитала, про вiдомого українського бiблiографа i фольклориста Михайла Комарова (псевдонiм – Уманець), родину якого тут часто вiдвiдувала Леся Українка i подружила з його дочкою Маргаритою, про Iвана Франка, Iвана Липу та його знаменитого сина, героя Юрiя Липу – талановитих українських письменникiв, страдникiв за Україну, про визначних росiйських письменникiв – Олександра Купрiна та Iвана Бунiна, творчiсть яких тiсно пов’язана з Україною, та iнших.

На знак подяки ми подарували В.Ковач та активним органiзаторам нашої подорожi до Одеси прекрасну книжку – збiрку листiв видатної української художницi Катерини Бiлокур. Адже всi цi люди, небайдужi до справи патрiотичного виховання, до української культури, сприяли тому, щоб якнайкраще влаштувати в Одесi наш побут, харчування, дозвiлля та аудиторiю, i зробили це чудово. Адже спiльно ми виконували важливу та корисну мiсiю в складнiй iсторiї становлення та розбудови нашої держави.

З вдячнiстю та до нових зустрiчей!

Михайло Гуць,
Одеса – Київ

 
Світлини Данила Бенатова та Миколи Нікітіна.

 


21 березня 2014   (оновлено 31.03.2014)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                             Теґи: